Дот № 511 Дот № 179

Укріпрайони західного кордону

Впродовж 1929-1941 років уздовж західного кордону СРСР будувалися укріпрайони. Укріпрайон - це смуга місцевості, обладнана системою довготривалих і польових фортифікаційних споруд, підготовлена для тривалої оборони спеціально призначеними військами у взаємодії із загальновійськовими частинами і з'єднаннями. Укріпрайони повинні були прикрити основні стратегічні напрями і стримати ворога до підходу і розгортання основних сил Червоної Армії.
На території України вздовж старого державного кордону СРСР (до 1939 року) в 1929-1939 рр. були побудовані: Ізяславський, Кам'янець-Подільський, Коростеньський, Летичівський, Новоград-Волинський, Могилів-Ямпільський, Остропільський, Проскуровський, Старокостянтинівський і Шепетівський укріпрайони. Крім того, навколо Києва під першим номером (УР-1) був побудований однойменний укріпрайон. Всі вищеперелічені укріпрайони входили до складу так званої "Лінії Сталіна". У свою чергу, в 1939-1941 роках уздовж нового державного кордону було побудовано шість укріпрайонів: Володимир-Волинський, Любомльський, Перемишлянський, Рава-Руський, Струмилівський і Чернівецький, які ще називають "Лінією Молотова".
Всі укріпрайони мали різну кількість оборонних споруд, протяжність по фронту і глибину. Так, наприклад, могутній Коростеньський УР з 455 довготривалими оборонними спорудами мав протяжність по фронту - 185 км. і глибину 1-2 км. За кожним УР закріплювалися кулеметні батальйони, які в довоєнний час несли службу з охорони дотів, а у військовий - складали гарнізони довготривалих оборонних споруд.