Дот № 131 лейтенанта Якуніна Дот № 129 Дот № 128 Дот № 127 Руїни доту № 126 Дот № 151

Подорожі по дотах КиУР

Південна частина КиУР (доти 28 окремого кулеметного батальйону)
Маршрут: Лісники - Ходосівка - Кременище - Круглик

Місцевість виявилась досить насиченою оборонними спорудами КиУРа, тому нам довелося розбити маршрут на два дні. Хоча навіть після двохденних блукань околицями Лісників, Ходосівки, Кременища та Круглика ми не змогли відвідати усі доти даної ділянки.
Перший дот, який ми побачили (№126), знаходився відразу за південно-східною околицею села Лісники. Від споруди залишились лише стіни. За десятибальною шкалою зруйнованості цьому доту я дав би 5 балів. Оглянувши руїни, ми визначили, що дот був трьохамбразурний одноповерховий. Хоча біля однієї із стін збереглися залишки скоб драбини, що вела колись кудись вниз - можливо на нижній поверх, який зараз повністю засипаний. Поряд із залишками доту ентузіасти-пошуковці спорудили із старих дерев'яних дверей простенький стіл та лавочки.
Наступною нашою ціллю був дот № 138, який на усіх картах пошуковців був зображений як цілий, трьохамбразурний. Але знайти його виявилось нелегкою справою. Натомість ми натрапили на більш віддалений дот № 137, який виявився повністю зруйнованим. Поряд із залишками споруди стоїть пам'ятний знак: "Тут в серпні 1941 року загинули солдати 28-го окремого кулеметного батальйону". Неподалік від доту, на пагорбі, збереглися руїни піонерського табору із безголовим гіпсовим Леніним в центрі.
На пошуки 138-го доту ми потратили майже годину. Мабуть, і німцям нелегко було знайти цю заховану серед зарослих лісом пагорбів та балок споруду. А можливо вони її не сильно й шукали, і саме тому вона до наших днів достояла майже цілою та неушкодженою.
Дот № 138 трьохамбразурний. Крім основного, довгого й доволі просторого входу (без "сквозняку"), залишився ще й запасний лаз із залізною драбиною. Всередині дот також зберігся непогано. Приміщення, в яких уціліли навіть гачки на стінах, здалися нам охайними та навіть затишними.
До наступного доту (№ 127) ми прямували через ліс (кілометра півтора на південний схід). Ця споруда виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі. Хоча підійти до неї ближче ніж на 30 метрів не було ніякої можливості. Справа в тому, що 127-й дот збудували практично у заплаві річки Сіверка, біля підніжжя схилу глибокої балки. В повоєнні роки в балці спорудили ставок, який затопив нижню частину частково зруйнованої двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатись лише човном. Але навіть здалеку дот, що здіймається над спокійною водною гладдю, виглядає гордо й велично.
На п'ятсот метрів західніше 127-го розташовано 128-й дот. Ця трьохамбразурна двоповерхова споруда виявилась зруйнованою лише частково, хоча ми чекали гіршого. Потужним вибухом розломило метрової товщини дах доту на дві частини, які, обпершись одна на одну, продовжують вкривати споруду. На стелі утворились невеликі натічні форми - сталактити.
На схилах долини Сіверки розташовано дуже багато дотів, причому з десяток цих споруд були збудовані безпосередньо на березі річки. Серед них чи не найкраще зберігся 129-й двохамбразурний кулеметний капонір з п'ятикутною радянською зіркою, який розташований метрів на 400 західніше 128-го доту. Споруда повністю чорна - найвірогідніше, вкрита шаром сажі від пожежі. Коли відбулась ця пожежа - нам достеменно дізнатись не вдалось.
130-й дот напівзруйнований. Він стоїть відносно недалеко від 129-го. Колись ця величезна споруда була двохповерховою, але потужний вибух розніс дах та провалив підлогу між верхнім та нижнім поверхами. Всюди з розтрісканих стін доту стирчить арматура, що скріплювала колись товстелезні бетонні блоки.
Паралельно лінії розташування 128, 129 та 130-го дотів простежуються залишки розчленованого окопами стародавнього "Змієвого валу", по якому, за проектом КиУРа, повинна була проходити так і не збудована залізниця. Саме тому вал прорізають численні дренажні тунелі. Тунелі ці було збудовано з каменю і бетону. Зараз їх не так вже й легко знайти у лісових хащах. Те ж саме стосується і напівзруйнованого доту № 132 - його ми так і не знайшли.
Дот № 131 стоїть поміж сільськими городами села Кременище (на східній його околиці). Він двохповерховий, причому другий поверх утворений великим бронековпаком з товщиною броні до 20 см. Нижній поверх повністю схований під товщею ґрунту, але саме в його стінці розташований вхід до споруди, виконаний зі стандартним "сквозняком".
Гарнізон 131-го доту під керівництвом лейтенанта Якуніна навіть у повному оточенні чинив запеклий супротив наступаючим німцям. Противнику довелося застосувати вогнеметні танки, щоб затихли кулемети "Якунінського" доту. Усі захисники споруди загинули. Поряд із дотом стоїть пам'ятний знак, який увіковічує подвиг кулеметників, а в центрі Кременища розташовано могилу лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів, над якою височіє пам'ятник - бронзова фігура солдата.
До наступного доту (№ 151) потрібно було йти лісом, вздовж "Змієвого валу". Пройшовши кілометра два у західному напрямку, ми уперлись в широчезну просіку, на якій височіли опори ЛЕП. На просіці вал був зруйнований, але до уцілілої східної його частини була прибудована грандіозна споруда - віадук. Точніше чотири його опори. Цей віадук повинен був стати частиною майбутньої залізниці та сполучати ділянки "Змієвого валу". Але консервація КиУР не дозволила спорудити залізницю, тому віадук так і не добудували.
Опори віадука складенні з величезного каміння і мають висоту метрів 15. В цілому споруда непогано збереглася і виглядає дуже ефектно.
За просікою вал продовжився, і ми далі попрямували вздовж нього, щоб через деякий час побачити ще одну ефектну і гарно збережену споруду - дот № 151. Неподалік від неї розмістилось лісництво, а сама споруда виявилась врізаною у вал, причому вхід - з одного боку, а трьохамбразурний каземат - з іншого. Вхід з казематом сполучується довгим (близько 10 метрів) тунелем. Каземат зберігся відносно гарно, навіть броньовані двері та залізний кулеметний станок ще не стали здобиччю брухтошукачів.
Досить довго нам довелося шукати 152-й артилерійський дот, який став останнім у маршруті. А виною довгим пошукам стали карти, виконані пошуковцями, на яких 152-й було зображено практично в центрі Круглика, поряд з дорогою Хотів - Іванковичі. Але довготривалої споруди ми на цьому місці не виявили, причому навіть місцеві жителі стверджували, що ніякого доту тут ніколи не було. Спантеличені, ми попрямували до головного орієнтиру - "Змієвого валу", адже згідно з позначеннями на одній із карт, артилерійський дот був врізаний у це стародавнє земляне укріплення. Гарно побродивши біля валу, а потім біля Круглицьких ставків, ми вже не надіялись знайти споруду, коли раптом, попід дорогою Ходосівка - Віта Поштова, побачили табличку "Дот № 176". За нашими даними 176-й був двохамбразурним та майже повністю зруйнованим. Спочатку все вказувало на те, що це він і є, але, пройшовши трохи далі від дороги по залишкам "Змієвого валу", ми побачили напівкапонір з величезними артилерійськими амбразурами. Отже, це і був 152-й дот. Чому його назвали 176-м невідомо.