|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||
|
Автори:
Сергій Жила, Роман Маленков, Олег Година
|
||||||||||||||||||||||||
Щоразу, під час наступу, льодовик упирався у виступ кристалічного фундаменту, розташований на півдні цієї території (Словечансько-Овруцький кряж) і намагався зім'яти його. Але спроби були марними. Тоді льодовик насовувався на кряж і прямував далі на південь. Востаннє на цій території льодовик перебував близько 200 тисяч років тому. Після льодовика місцевість підпала під владу алювіальних процесів, "васалами" яких часто були вітрові, або еолові. Водні потоки "відпрасували" товщу осадових відкладів, утворивши на цій території плоску низьку (150 -175 метрів - середні абсолютні висоти) рівнину з нахилом на північ, до западини, в якій несе свої води Прип'ять. Вітри, які часто гуляли по рівнині, піднатужуючись, пересовували (та і зараз пересовують) товщі алювіальних та водно-льодовикових пісків, в результаті чого тут утворились дюни та піщані гряди. В межах правого борту ріки Уборті сформувалася піщана гряда, яка на думку видатного дослідника Полісся Павла Тутковського є однією з найбільших у регіоні. Цікаво, що Тутковський вважав процес утворення еолових форм рельєфу у Поліссі значно більше подібним до процесу формування барханів, ніж дюн, характерних для помірного поясу. В сучасний (голоценовий) палеогеографічний етап від Балтійського і майже до Чорного моря простягались дикі дрімучі ліси, але людина потіснила південну межу цих лісів далеко на північ. На цій місцевості ліси було врятовано величезними, непрохідними для людини болотами. І ліси ці, що розташовані на півночі Центрального, або Житомирського Полісся, практично на українсько-білоруському кордоні, зараз є унікальними не лише для України, але і для усього Європейського регіону. Це один з найбільших рівнинних лісових масивів в Центральній Європі. Його глухі хащі та болота є притулком для цілих популяцій рідкісних видів тварин. Окремі ділянки лісу в цьому масиві не фрагментовані і простягаються безперервною смугою практично від р. Горинь на заході до р. Дніпра на сході. І саме на такій унікальній території, в межах Овруцького та Олевського районів Житомирської області розміщюється Поліський природний заповідник. Заповідник є типовим куточком поліської природи. Головна його частина розташована у межиріччі Уборті та її притоки Болотниці. Одноманітна рівнинність рельєфу майже виключає розвиток в заповіднику процесів змиву та розмиву грунтів. Значну площу займають різні за розміром та формою неглибокі замкнуті западини та пониження, які у більшості випадків зайняті болотами. Територія заповідника, як і практично весь Поліський регіон, відрізняється неглибоким заляганням грунтових вод - в пониженнях їх рівень становить лише 0,2-0,5 м, а на підвищеннях до 15 м. Місцеві жителі інколи викопують у піщаному грунті неглибоку яму, яка через деякий час наповнюється досить чистою водою, придатною для пиття. Такі ями-криниці зручно використовувати під час тривалих мандрівок по лісу. |
||||||||||||||||||||||||
| В заповіднику зустрічається
значна кількість джерел. Здебільшого їх води живлять струмки, які впадають
у річки заповідника або губляться в болотах. Гідрографічну мережу резервату утворює найбільша ріка регіону - Уборть та її притоки: Перга, Болотниця, Жалібниця. Це типові поліські річки що мають незначний ухил, невисоку швидкість течії та широкі долини. В їх заболочених заплавах навесні та влітку полюбляють триматись копитні тварини та хижаки, що полюють на них. Більшість невеликих річок регіону каналізовані, особливо це стосується Жолобниці, на якій споруджено меліоративну (осушувальну) систему, частина каналів якої заходить на територію заповідника, та її приток. Природних озер в межах заповідника немає, але за проектом розширення до нього мають війти два великих ставки - Дідове та Грибове озера. Ці водойми хоч і є штучно створеними, але відіграють величезну роль у формуванні приводних біотопів та комфортного мешкання у резерваті значної кількості птахів, що мешкають біля води...  |
