|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||
Значна частина території резервату заболочена.
Найбільші площі болота займають в межах широких річкових заплав та надзаплавних
терас. Болота в Поліському заповіднику переважно верхового (з рідколіссям)
та перехідного (з рідколіссям та мохом) типів. Унікальними є опуклі оліготрофні
болота, де домінують сфагнові мохи. На болотному масиві Спуди в південній
частині Перганського лісництва ростуть льодовикові реліктові та аркто-бореальні
види, зокрема шейхцерія болотна та журавлина дрібноплода. Загалом площа
боліт і заболочених лісів становить близько 5 тис. га. В минулому заболоченість території на якій розміщено Поліський заповідник була значно більшою. Ця глуха місцевість вирізнялася безлюдністю та бездоріжжям і лише дикі тварини були її господарями. Але наприкінці ХІХ століття і сюди прийшла цивілізація - через ці ліси вирішено було прокласти залізницю Київ-Ковель. Почалося осушення боліт. Невідомо чим би скінчилася ця затія, але проект зірвався - залізницю збудовано не було. У роки Другої Світової війни значні площі лісів Полісся були вирубані і спалені. Великі вирубки було здійснено і на території сучасного заповідника. В 60-ті роки землі резервату зачепила осушувальна меліорація (саме тоді спорудили Жолобницьку осушувальну систему), що, звичайно, не могло не вплинути на місцеву природу - значні площі боліт було знищено. У заповіднику представлені як типові для Полісся рослинні угруповання, так і унікальні, які не зустрічаються ніде в Україні. До останніх належать, зокрема, бідні бореальні (північні) лісові та болотні угруповання. Лісистість Овруцького і Олевського районів сягає 65%, а району місця розташування заповідника 80%. З давніх давен на цій території переважали соснові ліси, які і нині становлять 77,1 % площі лісовкритих земель. Значну частину резервату займають березові ліси - 16,8 %. Площа вкрита вільховими та іншими лісами складає 6,1%. Флора заповідника налічує 604 види вищих судинних рослин, 139 - мохів, десятки - лишайників, грибів та водоростей. Надзвичайне значення має Поліський заповідник для збереження фітогенофонду рідкісних рослин. В межах резервату зростає 17 видів вищих рослин занесених до Червоної книги України, а два види (козельці українські та смілка литовська) занесені до Європейського Червоного Списку. Серед рідкісних видів найчисленнішими є представники родин орхідних та плаунових. Це гудайєра повзуча, пальчатокорінники Фукса, Траунштейнера і травневий, любка дволиста, діфазіаструм сплюснутий, плаун колючий, лікоподієла заплавна. Значну наукову цінність становлять реліктові види, що збереглися ще з часів останнього зледеніння. Це верби лапландська і чорнична, шейхцерія болотна, осока багнова, шолудивник королівський. В резерваті охороняються також водяний горіх плаваючий, росичка проміжна, ситник бульбистий, журавлина дрібноплода. Найпоширенішими лікарськими рослинами є цмин пісковий, звіробій, брусниця, чорниця і такий тайговий вид, як мучниця (ведмеже вухо). |
||||||||||||||||||||||||
|
На особливу увагу серед рослин заповідника заслуговує
рододендрон. Це рід рослин родини вересових. Є реліктом третинного періоду.
В Україні поширено два вида цієї рослини: східнокарпатський та жовтий. У
Поліссі росте рододендрон жовтий, інша назва якого азалія понтійська. Вперше
його відкрили в горах Кавказу, там він часто утворює суцільні зарості, інколи
окуповує навіть слабо прикриті землею скали. Потім цю рослину виявили у
Малій Азії. Про те, що він росте на Поліссі довгий час не знали навіть вчені.
Місцеве населення дало назву цій рослині - дряпоштан (хочете перевірити
правильність цієї назви - спробуйте пройти через зарості рододендрону).
У світі садівників рододендрон жовтий користується величезною популярністю. Ще у далекому 1795 році англійський садівник на прізвище Міклер побачив цю рослину на Поліссі і викопав кілька кущів, частину яких згодом продав за великі гроші. З тих часів за рододендроном закріпився статус однієї з найгарніших декоративних рослин. Карл Лінней дав йому назву азалія понтійська. В перекладі з грецького "азалія" - сухий. Деревина цієї рослини не насичується вологою і завжди залишається сухою, тому гілкою азалії в будь яку погоду можна розвести вогонь (хоча в заповіднику, особливо влітку, робити це заборонено). Існування значного ареалу рододендрона на Поліссі наштовхнуло майже сто років тому відомого геолога Олександра Карпінського на думку про те, що через Полісся проходить межа розлому земної кори, під якою залягає кряж. Звідки ж взявся рододендрон на Поліссі? Дехто з учених пояснює його появу у цих краях тим, що у третинному періоді Кавказькі гори сполучалися з Волинню Скіфським валом, по якому рододендрон і дістався Полісся. В льодовиковий період вал було зруйновано а рослина залишилась. Інші припускають що азалія понтійська потрапила до нас з Малої Азії через Балканський півострів, але на самому півострові не збереглася. Існує версія за якою рододендрон завезли сюди кримські татари, але це малоймовірно, адже в Криму він не росте. Можливо колись на території сучасного Полісся справді височіла гірська система, що сполучалася з Кавказом. Деякі її відроги тяглися в Білорусь і навіть у Скандинавію. Але зараз від неї залишився лише Словечансько-Овруцький кряж - решта опустилася далеко вглиб земної кори, залишивши по собі лише цю прекрасну загадкову рослину. З рододендрона виділяють ефірну олію, яку використовують у парфюмерній промисловості, також вона має фітонцидну та інсектицидну дію. В нектарі квіток цієї рослини знайдено глюкозид андромедотоксина - речовину, що є досить сильною отрутою. Давньогрецький полководець та письменник Ксенофонт Афінсьий, який жив 400 років до нашої ери, розповідає про похід своєї армії у Колхіду. Багато солдат наїлись меду зібраного бджолами з рододендрону і отруїлись. Цей мед називають п'яним, адже у людини, що спробувала його, він викликає запаморочення, нудоту, судоми, людина нагадує сильно п'яного. В 1877 році такий мед знайшли в долині Батумі, неподалік від тих місць, які описував Ксенофонт. В Поліссі невідомі випадки отруєння людей п'яним медом, але точно відомо що тварини, які скуштували листя або квіток азалії понтійської, гинуть. Букет квіток цієї рослини, якщо він стоїть у зачиненій кімнаті, також є небезпечним - він може спричинити запаморочення та нудоту. Серед заростів рододендрону не рекомендується розбивати намети. Звідки ця рослина на Поліссі, як подолала вона тисячі кілометрів і потрапила так далеко від свого первісного ареалу, при цьому не залишивши слідів на своєму шляху? Довгий час вчені б'ються над розгадкою цієї таємниці, але рододендрон як і раніше міцно тримає свої секрети. Нема грибів цього року, часто можна почути від поліщука, який з повними кошиками бабок, решіток, підберезовиків, підосиновиків, груздів та інших "дітей лісу" повертається додому. Все вищеперелічене на Житомирському Поліссі не вважають грибами. Гриб у них єдиний - білий, решту збирають керуючись прислів'ям "на безриб'ї і рак риба". Зважаючи на малородючі грунти, на значну залісненість території та на скрутне економічне становище, в якому опинилось місцеве населення, гриби стали справжнім природним скарбом для поліщуків. Вони заготовлють їх у великих кількостях: консервують, маринують, сушать. В останнє десятиліття з'явилося багато "бізнесменів", які скуповують гриби у місцевого населення, для того щоб потім перепродати значно дорожче. Найбільшим попитом користуються білі гриби і лисички - за них дають до восьми гривень за "кіло". В останні роки купують ще й грузді - гривня за кілограм. Деякі умільці під час сезону збирають до 30 кілограм груздів за день і відразу здають їх. Схожа ситуація з лісовими ягодами - чорницею, брусницею, лохиною, журавлиною. Вони користуються попитом за кордоном (насамперед у Польщі). Центнери лісових ягід вивозяться звідси щороку на продаж до країн Центральної Європи. Багаті поліські ліси і на суницю, ожину, малину та інші ягоди, які є гарним харчовим додатком до раціону поліщуків. Заповідник - найвпливовіша установа на півночі Овруцького та Олевського районів. Незаперечним авторитетом у місцевого населення користується його директор - Сергій Жила. Жилу поважають навіть браконьєри, з якими він веде постійну боротьбу. Крім того, що це справжній професіонал у справі охорони природи, він ще і гарний науковець-теріолог (дослідник ссавців). В останні роки Поліський заповідник не без успіху втілює в життя програму охорони хижих ссавців, одним з головних ініціаторів якої є саме Жила. Щороку безліч наукових та культурних заходів у Селезівці проводиться за сприяння заповідника та, безпосередньо, його директора. Не останню роль відіграє він в господарському та суспільному житті села - саме зусиллями Жили було відкрито водяний млин на річці Болотниці. Хобі Сергія Жили - фотографія, причому у цій справі він досяг помітних успіхів. Як тільки випаде вільна хвилина, Жила обвішується фотоапаратурою і виходить на своєрідне полювання. Прекрасні пейзажні фото та фото тварин, що іллюструють тему "Поліський заповідник" виконані саме ним. Останнім часом до усіх його захопленнь додалася ще й відеозйомка. |
