Козелець, Остер, Данівка, Лемеші

Козелець розташований на півшляху від Києва до Чернігова поряд із відомою автотрасою Е95, а Остер - в п'ятнадцяти кілометрах на захід, якраз у межиріччі однойменної річки та Десни.

Остер зараз знаходиться у підпорядкуванні Козельця, але так було не завжди. З'явилося це місто 1098 року. Саме тоді Переяславський князь Володимир Мономах (з 1113 року Великий князь Київський) заснував на Острі фортецю для захисту від кочівників - Городець на Острі. Він же побудував у фортеці велику церкву - Михайлівську, один з приділів якої можна і зараз споглядати в Острі. Помилково її називають "Юрієва божниця". Можливо тому, що після смерті Мономаха Городець перейшов до Володимиро-Суздальського князя Юрія Долгорукого (в 1155-1157 Великого князя Київського). Юрій, укріпивши фортецю, використовував її для контролю за судноплавством по Десні. Крім того, це був опорний пункт князя у його постійній боротьбі з Ізяславом Мстиславовичем за київський престол.

В 1152 році Городець зруйнував Ізяслав (в 1195 році його було відбудовано сином Юрія, суздальським князем Всеволодом), а в 1240 - татаро-монголи. Поселення, що виникло на його місці довгий час називали Старим Остром або Старогородкою, тому що ближче до Десни в ХІV столітті з'явилось нове поселення - Остер. З плином часу ці два поселення злились в одне.

1356 року Остер підпав під владу литовців. Його зробили центром староства, а в 1538 році на місці старої фортеці збудували замок.

1569 року Остерське староство стало польським. Поляки в 1571 році збудували на березі Десни новий замок. В ньому розмістили 44 гармати та 150 жовнірів.

В ХV столітті неподалік від Остра, вгору за течією однойменної річки, з'явилося поселення Козелець. На початку ХVІІ століття це було вже значне укріплене місто. Від того часу Козелець з Остром розвивалися паралельними курсами, як два брати - старший і молодший. Основною їх спеціалізацією стало рибальство (в Козельці для цього навіть збудували ставки). В обох містечках проживала приблизно однакова кількість жителів.

1649 року, під час війни за визволення, одночасно і в Острі, і в Козельці сформувались козацькі сотні, але Остерська опинилась в підпорядкуванні Переяславського полку, а Козелецька - Київського. Одночасно, в 1654 році, міста потрапили під владу Росії, і майже одночасно отримали Магдебурзьке право (Козелець в 1656, Остер в 1662).

В другій половині ХVІІ ст. в Острі, Козельці та на всіх навколишніх землях запанувала козацька старшина. Можливо саме тому в 1708 році Козелець став центром управління Київського козацького полку. В зв'язку з цим в 1740-60 роках тут було збудовано будинок полкової канцелярії (архітектор А.Квасов), який в майбутньому служив міським магістратом (зараз в ньому розміщено бібліотеку). Зважаючи на те, що Козелець був ще і резиденцією протопопа (протоієрея), формально, за офіційним статусом, він обігнав Остер у розвитку. Але за даними перепису 1766 року в Козельці мешкало 2273 жителя, а у Острі 2007, причому козаків в Козельці було 817, а в Острі - 1086.

Після знищення Запорізької Січі (1775) і загалом козацької влади в Україні в 1782 році і Остер, і Козелець стали центрами різних повітів Київської губернії, а в 1802 році - Чернігівської губернії.

Зараз Козелець (офіційно селище міського типу) є центром району, Остер - містом районного підпорядкування. В Козельці мешкає трошки менше 9 тисяч чоловік, у Острі - понад 7 тисяч.

Історико-культурна спадщина та туристична привабливість

Найстарішою пам'яткою Остра (і регіону в цілому) є Михайлівська церква, яку вперто називають "Юрієвою божницею". Можливо, Юрій Долгорукий і справді молився в цій церкві, але збудував її Володимир Мономах у 1098 році. Це одна з двох десятків пам'яток князівської доби, що "дожили" до нашого часу в Україні. Хоча зараз бажаючі можуть бачити лише один з приділів (абсиду) церкви - це все, що залишилось від величної колись споруди. Але і цього приділу не було б, якби в 1907 році будівлю не законсервували.

Церкву збудували з давньоруських плінф (про це свідчать клейма) та брил пісковику. Татаро-монголи під час нашестя у 1240 році не зруйнували церкву, але обрекли її на занепад. Занепадала вона до XVII століття. Саме тоді її відновили та почали використовувати як діючий храм. У 1753 році блискавка та пожежа зруйнували дерев'яний верх храму. Але це було півбіди. Справжня біда почалася, коли став зсуватись пагорб, на якому стояла церква. Коштів на укріплення пагорба не було, тому на початку ХІХ століття вирішили, що розібрати храм буде значно дешевше, ніж постійно відбудовувати й укріплювати його. І розібрали, залишивши лише абсиду.

Церква стоїть на високому пагорбі, який оточує дуже мальовнича місцевість заплав Остра та Десни. Пагорб, як і церква, є визначною пам'яткою. Археологічною. Тут розташоване городище Городця на Острі.

Михайлівська церква, або "Юрієва божниця" за призначенням не функціонує з початку ХІХ століття, але в Острі є діюча церква - Воскресенська. Цю прекрасну споруду (особисто я був в захваті від неї, та від годинника на її вежі) було зведено в 1845 році. На будівництво виділили кошти купці Павло та Ілля Цилюрикові. Храм звели у класичному стилі та прибудували до нього високу триярусну дзвіницю з годинником.

Також на увагу в Острі заслуговує будинок ХІХ століття, який належав царському генералу, вихідцю з відомої козацької родини, В.К.Солонині. Зараз в цьому будинку розміщено краєзнавчий музей.

В Козельці найстарішою, найбільшою та найефектнішою спорудою є собор Різдва Богородиці. Цей собор, створений за проектом Растреллі архітекторами І.Григоровичем-Барським та А.Квасовим, вважався однією з найкращих архітектурних споруд Російської імперії. Його будівництво ініціювала родина Розумовських, які на той час були дуже впливовими людьми в імперії. Особливо це стосується братів Олексія та Кирила.

Історія родини Розумовських досить цікава. Родом вони з села Лемеші, що в кількох кілометрах від Козельця. Олексій Розумовський (1709-1771) ще хлопчиком співав у церковному хорі. Тут його запримітив полковник Федір Вишневський, який умовив хлопця, що мав чудовий голос, поїхати до столиці. В Петербурзі Олексій, який був тоді ще не Розумовським, а Розумом, потрапив у придворний хор. Гарний хорист дуже сподобався цесарівні (майбутній цариці) Єлизаветі Петрівні. Вона призначила Олексія спочатку управителем одного з царських маєтків, а згодом гоф-інтендантом, що керував усім майном царського двору. 1744 року він отримав титул графа, а ще через деякий час таємно повінчався з царицею Єлизаветою. В 1756 році Олексія Розумовського було призначено російським фельдмаршалом, але значно раніше він перевіз у Петербург свого молодшого брата - Кирила.

Кирило Розумовський (1728-1803) отримав блискучу європейську освіту (навчався в Кенігсберзькому, Берлінському та Страсбурзькому університетах). Зважаючи на це, та відповідно до бажання імператриці у 1746 році Кирила було призначено президентом Імператорської академії наук. Але для українців він більше відомий як останній козацький гетьман (1750-1764). Після скасування гетьманства він став генерал-фельдмаршалом.

В середині ХVІІІ століття родина Розумовських була однією з найбагатших в Росії. Саме в цей час і звели величний собор Різдва Богородиці. Фундаторкою собору стала мати братів Розумовських, Наталія Дем'янівна. Придворна статс-дама (в минулому звичайна сільська жінка) зініціювала будівництво великої церкви у рідному селі Лемешах. І майже одночасно вона за підтримки сина-гетьмана розпочала будівництво величезного собору у Козельці, який будували протягом 11 років (1752-1763). Керували будівництвом архітектори Квасов та Григорович-Барський. Храм звели у стилі пізнього бароко, але з елементами української народної архітектури. Трохи пізніше (у 1770) поряд з храмом було збудовано велику (висотою 50 метрів) дзвіницю.

Собор Різдва Богородиці п'ятибанний (хоча побіжний погляд створює враження, що куполів більше). До характерних особливостей собору можна віднести ефектну (навіть помпезну) декоративну ліпнину, бічні виходи на паперті та цокольний поверх, який додає і без того великому храму ще більшого об'єму. Все це, а особливо інтер'єр, приводить цінителів архітектури у захват (мене в тому числі).

За дві з половиною сотні років собор Різдва Богородиці пережив немало лиха, але найбільше дісталось йому у ХХ столітті від фашистів і більшовиків. Він був і табором для військовополонених, і конюшнею, і заготконторою. Але доля була милостивою до храму. Його не зруйнували, не розібрали на будматеріали. Час майже не пошкодив храм. Навіть унікальний іконостас висотою у 27 метрів зберігся відносно непогано. Хоча кажуть, що кілька років тому собор стояв брудним, потрісканим і облущеним. Але розпочались реставраційні роботи і храм поступово стає схожим на те, чим він є насправді - на архітектурний шедевр. Зараз роботи з відновлення собору не завершені, але він й без "штукатурки" виглядає просто супер. Єдине погано - дуже великий, ну ніяк повністю не влазить в об'єктив.

Ще одну пам'ятку Козельця - будинок полкової канцелярії - будували дев'ять років (1756-1765). Будівництвом керували ті ж архітектори, що будували собор Різдва Богородиці. Виконувалося будівництво на замовлення полковника Дарагана (його дружина була сестрою Розумовських). Після скасування полкового устрою в Україні (1781) споруда виконувала функції козелецького магістрату. Дарагани мали маєток у Козельці. Деякі із споруд маєтку існують і зараз.

Є в Козельці ще дві великі церкви - Миколаївська (1781-1784) та Вознесенська (1866-1874). Миколаївська церква збудована в стилі пізнього бароко, хоча в архітектурно-декоративному вирішенні застосовані також прийоми, характерні для класицизму. Вознесенську церкву звели майже на сторіччя пізніше. Це п'ятибанна (чотири бічні бані декоративні) цегляна, хрестоподібна в плані споруда. Бічні верхи церкви схожі на оборонні вежі. Загалом церква є рідкісним прикладом своєрідного трактування традиційного для Лівобережної України XVII-XVIII ст. хрестового п'ятибанного храму. Зараз у Вознесенській церкві музей ткацтва.

В 2004 році до Козельця з далекої Аргентини прибув Андрій Розумовський, прямий нащадок Кирила Розумовського - останнього українського гетьмана. Прибув він не сам, а з нареченою - аргентинкою Урсулою. У соборі Різдва Богородиці відбулося їхнє вінчання.

Невеличке село Данівка, що в п'яти кілометрах від Козельця, відоме своїм монастирем. Зараз він має назву Свято-Георгіївський Козелецький жіночий монастир. Заснували обитель в 1654 році, але справжній її розвиток розпочався з 1708 року, коли сюди перебрались ченці з Почаївського монастиря (зараз лавра) на чолі з ігуменом, а опіку над монастирем взяв на себе гетьман Іван Скоропадський.

Спочатку всі споруди монастиря були дерев'яними, але в 1741 році розпочалося будівництво мурованого Георгіївського собору. Зведення собору фінансувала козацька старшина, а тривало воно аж 29 років. Собор став головною спорудою монастиря та одним з кращих зразків українського бароко.

В радянські часи монастир було закрито. Довгий час в ньому містився будинок престарілих. У 1995 році монастир знову відкрили, а в 1997 йому було подаровано православну святиню - відому ікону "Аз есмъ с вами и никтоже на ви".

Оглянути монастир зсередини нам не довелось - побачивши фотокамеру, нам сказали, що фотографувати "не благословляється" й до монастиря не пустили. Тому "фіксацію" монастирських будівель довелося провести з-за стін. Саме тому ми не зовсім розібрались з розташуванням монастирських споруд і не побачили дерев'яну Воскресенську церкву, збудовану в 1851 році. Але і з-за стін монастир виглядає дуже симпатично і затишно.

Село Лемеші розташоване північніше Козельця на автотрасі Київ-Чернігів. Це батьківщина родини Розумів (Розумовських). Головною пам'яткою села є Трьохсвятительська церква, збудована на могилі батька родини - Григорія Розума - у 1755 році. Архітектор, що звів цю прекрасну споруду невідомий (за припущеннями це або Квасов, або Карлін, або Григорович-Барський). Церква здіймається над навколишньою місцевістю, і її видно з автодороги.

Також в Лемешах є будинок земської школи. Його збудували в 1909-1910 роках на місці хати Григорія та Наталії Розум. Хати, де народився останній український гетьман. Кошти на будівництво школи виділив Каміл Розумовський - один з нащадків роду, що мешкав на той час у Західній Європі.

Регіон

Насиченість місцевості різноманітними пам'ятками вражає. Собори, церкви, адміністративні споруди і навіть "божниця " часів Київської Русі створюють цьому регіону особливу туристичну привабливість, яка підкреслюється різноманіттям архітектурних стилів. Візантійський стиль та петербурзьке бароко, класицизм та українське бароко, причому в найкращих своїх зразках. Ну хіба не достойна ця унікальна територія хоч одного невеличкого путівника. На мою думку - достойна значно більшого. Навіть зважаючи на те, що ми не потрапили у село Петрівське, де розташована Михайлівська церква (1782-1790) з дзвіницею, кам'яною огорожею та вежами. І на те, що ми навмисно не зосереджували свою увагу на красотах долини Десни та на краєвидах її притоки, - Остра.