Мігея

Ці пороги знаходяться недалеко від с. Мігеї Первомайського району і розташовуються в межах регіонального ландшафтного парку "Гранітно-степове Побужжя". Вони вважаються найпотужнішими (вже після затоплення атомниками знаменитого порогу Гард) порогами Південного Бугу (II категорія складності - cкладність перепон підвищується залежно від їх розмірів, витрати води, швидкості течії, а нерідко і погодних умов.) і є одними з найкрасивіших та найвідоміших місць цієї річки.

23.08.2006

Я, як людина з досить повільним способом мислення, стурбувалась організацією свого дозвілля безпосередньо перед цим самим дозвіллям.

Сидиш на роботі, нікого не чіпаєш, і тут абсолютно несподівано в голову закрадається думка, що непогано б ті чотири святкових вихідних, що наближаються, провести якнайдалі від задушливої і галасливої столиці. Встало питання: "Де?!". До вихідних залишилося всього нічого - 1 день.

І о, щастя і хвала Інтернету, на сайті знайшовся фестиваль на Південному Бузі: "Такого ще не було. Тільки за три дні ви зможете відчути себе справжнім туристом-екстремалом, спробувати себе у водному, велосипедному і скелелазному туризмі, а також, зіграти в "домбайський" футбол, морський бій на рафтах, взяти участь в конкурсі "Відкуси ковбасу" і багато чого іншого." Не особливо замислюючись про значення всіх цих слів, оперативно зважилася взяти найактивнішу участь в цьому заході.

24.08.2006

Завантажившись в старенький "Ікарус" в 23:30 на автостанції "Видубичі", я не дуже зраділа голосній компанії напідпитку по ліву руку, але була надія, що ще не бачена мною частина туристів є таки спортивно-орієнтованою. Надії призначено було підтвердитися.

25.08.2006

О 5-й годині ранку всіх розбудив скрегіт віток по оббивці лайнера і позивні "Чотири сторони. Доброго ранку!". Ось мене, виявляється, куди послали, на всі Чотири Сторони! (посилання туру на Мігеї)

Морозне ранкове повітря пронизувало тіло наскрізь і пропонувало задуматися про так недоречно залишених удома теплих речах. Гріла тільки думку, що ось вона, ще незаймана і навіть небачена мною краса: широке прозоре дзеркало річки, що місцями пронизано жовтими лотосами із солодким ароматом. І скоро я в цій красі буду плескатися, хай тільки сонце вище на небо підійметься. Доставили нас на рафтах1 в табір, розташований на острівці посеред Південного Бугу, поділили місця проживання - намети - на найближчі три дні і, таки не нагодувавши сніданком, відправили грати у волейбол. Напевно, саме тому у волейбол довго грати не довелося, найближчий колючий кущ підступно пробив м'яча і, мабуть, для підтвердження "нещасного випадку" туди ж потрапила дівчинка Віталія. Після питання організаторам, чи немає у них іншого м'яча (дартс теж встигли розтрощити), інструктора зрозуміли, що час вести групу на скелі. Не скидати ннегарних і слабких дітей, а навчити їх спускатися дюльфером і так само "професійно" лізти вгору. На щастя, місця, де можна набувати навиків скелелазіння хоч відбавляй - Південний Буг в цьому місці знаходиться в крутих скелястих берегах.

Звісно, дивитися, як спускаються дюльфером інші набагато спокійніше, ніж самій робити перший крок по вертикалі. Тому, щоб довго не концентрувати в собі страх, вирішила зробити "кувирок" зі скелі однією з перших. Головне в цій справі правильно застебнути карабін, вчепитися за потрібну мотузку, добре відхилитися тілом назад і, розставивши ширше ноги, стрибати вниз по вертикальній стіні. А потім закріпити систему тугіше в поясі і дертися знову вгору, шукаючи руками і ногами зручні виїмки/уступи в скельній породі. На цьому етапі подорожі, власне, і закінчилася казкова історія для моїх нігтів і почалася історія для моїх колін, яким пряма дорога в одну з фармацевтичних реклам.

Після поживного обіду рисом з тушкованим м'ясом і з добавкою у вигляді сардин, групу вирішили відправити на велоконкурс. Ось тільки з ним з самого початку не задалося: спочатку не було зрозуміло, куди і як їхати (все так заплутано, неначе трасу бувалий заєць прокладав); а через 2 хвилини стало зрозуміло, що велосипедний спорт - не мій спорт: забуксувала на найближчій горці в найближчих кущах, дихання не вистачило. Та й усім скоріше на воду хотілося, а значить пора сідати в рафти!

Вперше я "Це" зробила з інструктором Юрієм (він же Юрець, він же Юрій Семенов - досвідчений інструктор компанії "4 сторони"; як показав час, найпідступніший і непередбачуваний гравець в "Мафію"; та й чого вже там, він мій Герой!). Він розповів:

- як правильно тримати весло;

- як правильно їм гребти;

- як правильно триматися в рафті;

- значення хитромудрих команд "Ніс право" (рафтери, що сидять на лівому балоні гребуть вперед, на правому - назад), "ніс ліво" (навпаки);

- що робити при посадці на камені (оперативно люди борту, що сів, перекидають свої тіла на вільний борт);

- що робити при випаданні з рафта (у жодному випадку не кидати весло, спробувати залізти в рафт назад; найсумніше, що він це ще і продемонстрував на плесі річки, відполірувавши зароблені на скелях синяки);

- що робити, якщо після випадання впадання в рафт вже неможливе (найцікавіший пункт програми - самосплав, вимагає зібраності думок і тіла;

- що сплавлятися потрібно за течією вперед ногами, не прогинаючи корпус до дна, щоб не пошкодити куприк і інші корисні частини тіла об камені.

А потім ми поплили! Поплили по яскравішому порогу Південного Буга - "Інтеграл" (він же частина Великого Мігейського порогу; ефектна S-подібна зв'язка лівого рукава порогу із зливами*, валами*, бочками* і прижимами*, куди звалюється велика частина води з шивери6. Поріг колись приймав чемпіонат СРСР з гребному слалому). І там було стільки емоцій, які перевершували одна одну та виривалися назовні криками, що Юрій не забарився повідомити: "Інструктор піддався паніці, причому масовій".. Не зупиняла навіть потреба постійного обнесення важкого сплавзасобу по вузьких стежинах між колючих чагарників до точки відліку.

А потім були не тільки сплави, але і самосплави. Юрій необачно продемонстрував алгоритм цього дійства на собі (потрібно було влізти на скелі, що розділяють поріг на два рукави, і стрибнути з них в саме серце Інтегралу, не забувши, звичайно, про правила техніки безпеки), чим потім і поплатився, нас за вуха звідти не можна було відтягнути.

І як десерт до такого чудового насиченого дня був похід в "Джакузі" - місце в порозі "Червоні ворота" (він же частина Великого Мігейського порогу; правий його рукав з потужним зливом і валами), де можна було якомога надійніше зафіксувавшись руками і ногами на каменях, відчути всі принади природного гідромасажу на собі.

А потім плисти навколо острівця, що розділяє поріг, в рятувальному комплекті (рятувальний комплект - це каска і рятувальний жилет; присутній на учасниках, звичайно, не тільки у поході в "джакузі", але і при сплавах протягом всього дня) - те ще задоволення. Не зрозумієш, стоїш або пливеш...

Повернулися в табір із запізненням на вечерю. Але день, день який був! А вечір - довгий і веселий, і це не дивлячись на те, що всі не виспалися в автобусі. Воно і зрозуміло, весело пограти в "Показуху" біля багаття все ж цікавіше, ніж спати. Шкода, обіцяної гітари не було. Сказали: "У кожного з інструкторів вона є. Тільки вдома.".

26.08.06

Доба почалася з найвеселішого заходу, заявленого в програмі, - "Морського бою на рафтах". Правда, бити не дозволялося правилами, але дозволялося бризкатися за допомогою підручних засобів.

Мета гри: знайти 10 цифр своєї команди, хитро захованих спозаранку інструкторами по всьому периметру "спокійної води", що оточує табір.

Учасники: по 10 чоловік на 3-х рафтах. Правда, на нашому "Парабелумі" опинилося 11.

Під девізом "Хто шукає, той щось знає!" стартували! Поки два конкуруючі човни заважали один одному гребти (гребти потрібно було до протилежного берега без весел), наша команда досягла першої точки, де і отримала першу ж цифру і весло. На другій точці несподівано видали ще чотири весла. І пішла жара!

Екіпаж, навчений сплавами, став відгрібати під команди і репліки:

- Лівий назад, правий вперед.

- Все вперед.

- Стій! Номери на березі!

У запалі битви було зроблено немало підступних маневрів, призначених обдурити суперників, вказати їм невірний шлях. Але найсмішніше, що ми ж і купилися на підступний "жарт" суперника. Вони прикинулися, що знайшли останню цифру на дні рафта, з підводного його боку. А ми, як горох посипалися у воду, перевіряючи своє днище, і, звичайно, програючи в часі.

Переможцем з бою вийшли, як це не дивно, інструктора які все це організували. Ну не знайшла жодна з команд всіх заповітних 10 цифр, зате шматок річки вивчили досконало! Отже, "пощастить наступного разу".

Дозволивши укластися бурхливим емоціям і заспокоївшись ситним обідом, відправились на барикади!

Знову річка, знову пороги, знову джакузі (на цей раз мене все-таки знесло з каменів потужною течією без рятувального жилету, спасибі, без каліцтв, зате емоцій повний купальник) і море задоволення!

А увечері трапилося яскраве картярно-психологічне ігрище - "Мафія". Грала вперше, але так захопилася, що, доводячи свою правоту, трохи не на стіл забиралася. Мафіозі з мене ніякий, зате "мент" - козирний! Тут і показали себе інструктори з несподіваного боку: Юрій був настільки кровожерний, що засуджував всіх і в першу чергу своїх; а Діма (він же Дмитро Фаустов - інструктор з, офіційно, 1-м розрядом по водному туризму, як і практично всі перераховані в розповіді інструктори. А ось неофіційно всі вони вже набрали ой як багато досвіду в проходженні річок різної складності не тільки "Батьківщини", але і інших дружніх країн; приємна людина, що вміє добрим словом підбадьорити на скелях) занадто весело і безпосередньо поводився, чим і викликав велику підозру всього "населення" мафіозного містечка Палермо.

Місто Палермо заснуло…

27.08.06

Місто Палермо прокинулося і виявило, що всі живі, але хтось вкрав із столу весь капроновий посуд (чашки, ложки, тарілки, судки). Добре, що це не відбулося двома днями раніше, а то руками із землі якось незручно їсти. На столі залишився тільки непрямий доказ - недопита пляшка коньяку з безліччю ос усередині.

У домбайський футбол ні у кого бажання грати не виникло (і так тіла розбиті). Тому кинулися знову в річку, тільки вже на катамарані-четвірці під командуванням Діми.

Катамаран - (від тамільського "каттумарам", буквально - "зв'язані колоди"), судно з канойним типом греблі. Сучасне значення цього терміну - будь-яке двокорпусне судно. Катамарани, що використовуються в спортивному сплаві, є двома об'ємними (до 5 куб. м) надувними поплавцями, що скріплені між собою дерев'яною або металевою рамою і обладнані спеціальними посадочними місцями, що дозволяють веслярам жорстко фіксуватися на судні. Довжина сучасних сплавних катамаранів доходить до 6 м при 2,5-3 м завширшки.

На жаль, вода, що помітно спала, примушувала агресивно вигрібати по каменях. Після першого ж сплаву ми зрозуміли, що з мене з Віталією носильники сплавзасобу ніякі, а Тетяна з Дімою так довго не протягнуть, тому поміняли катамаран-четвірку на катамаран-двійку, на якому і сплавлялися успішно весь залишок дня то пасажирами, то гребцями; то по "Інтегралу", то по "Червоних воротах".

Вже в таборі, уминаючи за обидві щоки кавун, останній раз, вже з ностальгією, повела навколо оком: "Добре мені тут було…в таборі для тих, хто…на острові для тих, кому…"

P.S. Не зрозуміла тільки куди подівся конкурс "Відкуси ковбасу"?! Ковбаса була, але тільки на сніданок. А то б я стільки змогла б відкусити!