| | | Кальчик | | Автор
статті та фото Андрій Івченко | Мандруючи
між двома найпотужнішими індустріальними центрами Донеччини, які навіть
на тлі всієї України виглядають промисловими монстрами, здавалось й годі
чекати на пристойний природний краєвид, що припав би до душі. Але майже
тотальна непересічність української природи зайвий раз спростовує це необачливе
попереднє припущення. На, по діловому, стрімкому автошляху Донецьк - Маріуполь
є ділянка шосе, де навіть нездатний сприймати природну красу водій мимоволі
пригальмовує, а у пасажирів від мальовничості округи, що несподівано виринає
обабіч дороги, перехоплює подих. Це невеличка річка Кальчик (на берегах
якої за літописним твердженням наші далекі предки в 1223 році побили монголо-татар),
за тисячоліття невпинної боротьби за існування вирізьбила у гранітах Приазов'я
надзвичайно витончену і естетично привабливу долину. Червоні гранітні
брили, що вартують на обох берегах долини дозволили шляховикам ще в середині
минулого століття збудувати тут досить ефектний міст, що зберігся поруч
зі стрімким високим і широким сучасним. Лине неспинний потік авто, важко
гудуть мостом набираючись силами перед наступним підйомом важкі трейлери,
а, майстерно виписаний найкращим ландшафтним дизайнером - природою, Кальчик
неспинно несе води своїм тендітним річищем, що разом з неширокою заплавою
поступово зникає у густому лісі. Мабуть, на його 88-кілометровому шляху,
як і в долинах майже кожної із декілька тисяч річок, що плинуть теренами
України, можна знайти і більш привабливі краєвиди. | | | | Кальчик
неспинно несе води своїм тендітним річищем, що разом з неширокою заплавою
поступово зникає у густому лісі. | | | |
