| | | | | Колиби | | Автор:
Роман Маленков | | | | Головні
дійові особи в Карпатському тваринництві - вівці та корови | | | | Головна
дійова особа на колибі - пастух | | | | Типова
карпатська колиба (стая) | | | | Колиби
на полонині Левковець (Братківський хребет) розташовані
поряд із поясом рідколісся та чагарників. Тут утримують
корів | | | | Маленька
біла пляма на галявині - колиба | | | | Вигін
овець на полонину супроводжується монотонним дзвоном та,
інколи, співом чабана. На фото ранковий вигін овець на
Свидовецькому хребті | | | | | | Вперше
я потрапив на колибу ще будучи студентом географічного факультету.
Ми були на практиці в Рахівському районі. Довелося нам заблукати при
підйомі на Свидовець із долини Чорної Тиси. Наш керівник випадково
завів нас хто-зна-куди. Стояла страшна спека, вода закінчилася, а
струмків та джерел вже не спостерігалося… Вийшли ми до якихось будівель
(вже потім я дізнався, що то були колиби біля Трояски). Вразила похмура
екзотичність: дерев'яні хати без вікон, вкриті дерев'яними, зарослими
мохом та лишайником, дахами, важкий запах і, що найдивніше, сліди
мешкання людини. Нас відразу оточила зграя собак. На гавкіт із хати
вибігли люди. Нас пригостили якоюсь жовтою рідиною, сказали що вона
гарно втамовує спрагу. Рідина, що за смаком і запахом нагадувала сироватку,
справді гарно втамувала спрагу. Назву тоді я не розібрав (щось на
зразок "жовтиці"), але смак запам'ятав надовго. Потім я
дізнався, що правильна назва того напою - жентиця.
Багато різних колиб бачив я після того випадку, але ті й досі згадуються
по-особливому. Відразу спливають в пам'яті ті колиби, коли бачу я
ресторани або кафе із такою назвою. Автоматично набігає посмішка,
коли намагаюсь їх порівняти, коли чую я відгуки знайомих про те,
як посиділи вони в "Колибі". І скільки ж їх зараз, тих
"Колиб", і які ж вони комфортні та шикарні… З такими темпами
скоро навіть в Карпатах забудуть, що таке справжня колиба. Споконвіку
головною галуззю господарства у гірських карпатських місцевостях
було тваринництво. Зумовлювалось це в першу чергу природними умовами,
малопридатними для розвитку землеробства. Скотарство прийшло у Карпати
разом із дако-фракійськими племенами. І зараз в матеріальній культурі
пастухів залишились риси, принесені валахами з півдня та сходу. Майже
у всіх регіонах карпатці пасуть худобу за правилами, що встановлені
багато століть тому. Цивілізація мало вплинула на спосіб життя та
побут пастухів. Як і раніше, в колибах немає електроенергії; як і
раніше, єдині продукти, що завозяться на полонину із долин - хліб
та спиртне (добавились лише цигарки); як і раніше, готують тут бринзу
та вурду; як і раніше, джерелом енергії є ватра. Як і століття тому,
похмурі колиби зачаровують відчуттям безмірної свободи та єднання
з величчю природи.
У Карпатах здавна колибами називались тимчасові житла лісорубів
та пастухів. Лісорубські колиби в процесі розвитку цивілізації практично
зникли, а ось колиби пастухів активно функціонують і зараз. Розміщені
вони переважно на полонинах або недалеко від них. Довгий час (до
середини ХХ століття) колиби були основою карпатського господарства.
Маржинка (худоба) виганялася для випасу на полонину, віддавалася
у руки пастухам. Над пастухами головним був ватаг - саме він керував
життям колиби. Вигін худоби на полонину був справжнім святом у селі.
Таким само святом було і повернення отари (або стада). Більшість
традицій збереглося і зараз - сотні років цивілізації слабо вплинули
на карпатське тваринництво.
Місцеві жителі часто називають колибу стаєю. Типова стая є звичайним
зрубом. Стелі на ньому немає, просто на стінах лежать козли (крокви),
а на них дах із драниць (тип дерев'яної покрівлі, де кожна дошка
перекриває іншу). Димаря зазвичай немає, лише дві діри під дахом
(у причілках) для виходу диму. Вікон немає, а якщо і є, то це не
вікно в нормальному розумінні - прямокутний отвір без рам та скла,
що зачиняється щільними ставнями. Ділиться стая на три частини.
Перша - це так зване піддашшя (своєрідний ганок), воно без стін,
але має стелю. В піддашші, зазвичай, сушаться будзи (будз - овечий
сир зі свіжого молока у формі кулі, або просто великий шмат сиру).
Більша частина стаї - житло пастухів, воно має назву ватарник (через
розміщену у ньому ватру). Раніше вогонь у ватарнику горів цілодобово,
був навіть чоловік, що займався його підтриманням - спузар (ще
одна назва - вакар). Вважалося, що у випадку затухання ватри ватагу
пастухів ждуть великі нещастя. Над ватрою висить котел. Третя частина
стаї - це комора.
Котел на колибі має бути гнучким і слухняним знаряддям праці,
адже він потребує частого переміщення для регуляції температури.
Тому конструкція котла незвичайна: біля середньої стіни стоїть
веклюг (стовб на петлях), він може крутитись. Від веклюга іде
роздвоєне коліно, в якому ходить витесана з дерева дошка з дірками
- берфела. На кінці дошки - гак, щоб вішати котел. За допомогою
такого незатійливого механізму пастухи керують котлом: потрібно
прибрати з вогню - повертають веклюг, потрібно змінити силу полум'я
- берфела посувається між двома вершками у продовбаній частині
плеча, потрібно на тривалий час дати вищу чи нижчу температуру
- берфелу підтягують або спускають на дірках.
Під бічними стінами ватарника стоять широкі лави. Вони слугують
ліжками. Хоча зараз на багатьох колибах встановлюють ліжка справжні
(тапчани і т.п.). Над лавами прибито полиці - тут стоїть посуд
та інструмент. Біля входу по кутках розміщені ємності з молоком,
гуслянкою, жентицею та іншими видами молочних продуктів. На стінах
багато чого висить: сита, цідила, пастуше лудіння. Готові продукти
- бринзу, будзи тощо зберігають у коморі.
В стоїщах (своєрідних полонинських молочно-м'ясних господарствах)
може бути різна кількість будівель, відповідно вони мають різні
розміри. Наприклад, на полонині Левковець (Братківський хребет,
Горгани), де тримають корів, одна стая (власне колиба) і три-чотири
кошари. Є стоїща, де всього дві будівлі. Але є і величезні.
На полонині Татул ми натрапили на справжнє поселення-ранчо... Читати
далі | | |
