Після південних походів російського царя Петра Першого на південь, навіть незважаючи на те що більшість їх були невдалими, Османська імперія серйозно задумалася над проблемою недопуска російського флоту у Чорне море. Особливо актуальною ця проблема стала після захоплення російським військом турецької фортеці Азов. Для вирішення цієї проблеми турки вирішили блокувати Керченську протоку - єдиний вихід для Росії у Чорне море. Для цього напроти найвужчого місця протоки турки почали будівництво нової фортеці, яку так і було названо - Єні-Кале (Нова Фортеця).
Стратегічне місце для фортеці було обране дуже вигідне, адже ширина протоки в цьому місці не перевищувала 4 кілометри.
Фортецю споруджували швидкими темпами. Основні роботи було завершено до 1703 року (за деякими даними до 1709). Фортеця будувалася за проектом, розробленим французькими інженерами Паганом і Вобаном.
"Єні-Кале" мала потужні мури, товщина яких біля основи сягала трьох метрів. Відповідно до змін рельєфу (місцевість від моря піднімається крутими терасами) фортеця мала кілька рівнів, а на її кутах здіймалися п'ять напівбастіонів. Північно-західний та північний бастіони були висунуті далеко за периметр стін. Це було зроблено для збільшення площі та кутів обстрілу ворога.
З трьох боків фортецю оточував рів, з четвертого боку мури фортеці примикали до моря. Також фортецю оточував гласіс - пологий земляний насип споруджений перед зовнішнім ровом фортеці з метою збільшення площі для обстрілу місцевості.
Нині фортеця займає площу 7 га. Периметр її стін сягає 1,5 км. Частина стін фортеці зруйнована. Особливої шкоди мурам завдало місцеве населення, яке безжально розтягувало камінь на будматеріали (кажуть, що цей процес і зараз продовжується). У фортеці збереглося три брами (Чорноморська, Арабатська та Азовська) і п'ять бастіонів. Особливо вражає височезний північно-західний бастіон, а найгарнішим бастіоном вважається південно-східний - Водяна башта. Ця башта з еркерами свого часу служила водяною цистерною для гарнізону фортеці (у ній містився триденний резерв питної води), а нині є одним із символів Керчі.
Фортеця була важливою ланкою в системі оборони Османської імперії. Її постійний гарнізон складав понад 800 турецьких вояків (можливо яничар) та 300 татарських кіннотників. На чолі фортеці стояв турецький паша. На мурах Єні-Кале було встановлено 70 гармат, переважно крупного калібру. Підходи до фортеці з моря прикривала флотилія із дванадцяти 60-гарматних кораблів та великої кількості галер і човнів.
В межах фортеці було одне джерело питної води, якої не вистачало для всього гарнізону. Тому від джерела, що було розташоване за декілька кілометрів від фортеці, в районі поселення Бакси, було прокладено керамічний водопровід, яким у Єні-Кале постачалася питна вода.
На території фортеці були розташовані численні житлові будівлі, лазня, порохові льохи, арсенал та мечеть. Тут же стояла резиденція паші. Будівлі були згруповані у вулиці, які простягалися вздовж терас. Поряд із фортецею поступово виросло місто, яке також називалося Єні-Кале. В місті знаходились торгові ряди на тридцять крамниць, мечеть, лазня з басейном та сто п'ятдесят торгових лавок. Всього у місті налічувалося триста будинків, в яких мешкали турки та вірмени.
У 1771 році почалося завоювання Криму росіянами. 21 червня фортеця Єні-Кале була без бою захоплена частинами армії генерала Борзова. Турецький гарнізон за кілька днів до появи російського війська залишив фортецю. Керівник гарнізону Абазех-Мухаммед-паша позбавився голови за таку безславну втечу. Але остаточно у складі Росії Єні-Кале опинилася з 1774 року.
Безлюдне місто Єні-Кале російський уряд наказав заселити греками, які емігрували до Росії із архіпелагів Егейського моря. Їх так і називали - архіпелазькі греки. Також сюди потяглися переселенці із Слобідської України, які поступово заселили передмістя Керчі та Єні-Кале, а також відродили навколишні села.
Але із захопленням Криму Росією Єні-Кале втратила свою оборонну здатність й поступово занепадала. В фортеці більше не стояв гарнізон, а у 1835 році її скасували, розмістивши в укріпленнях військовий госпіталь.
Знову згадали про фортецю Єні-Кале під час Кримської війни у 1853-55 роках. Але згадали занадто пізно. Тому укріплення повністю відремонтувати не встигли. В самій фортецю було встановлено кілька артилерійських батарей.
12 травня 1855 року в Керченську протоку вступила англійська ескадра. Фортеця Єні-Кале вступила у бій з англійцями. Але фортечні гармати були застарілими й не дострілювали до англійських лінкорів, тоді як англійські гармати були значно далекобійнішими й завдавали фортеці і Керчі значних руйнувань. Перед лицем неминучою поразки російський гарнізон заклепав гармати, підірвав порохові погреби й залишив фортецю.
В другій половині 19 століття Єні-Кале не мала фортифікаційного значення, адже в Корчі збудували іншу, значно новішу й незрівнянно потужнішу фортецю "Керч". В Єні-Кале працював військовий шпиталь, який скасували у 1880 році. З того часу фортеця повністю занепала. Місцеве населення розбирало її на будматеріали й від цілковитого руйнування фортецю врятувало лише те, що у Керчі не відчувалося дефіциту будівельного каменю. В роки Другої Світової війни фортеця Єні-Кале була об'єктом десантних операцій, зокрема Керч-Єнікальської операції, проведення стало одним з приводів надати Керчі статус міста-героя. А нині Нова Фортеця, яка для Керчі є старою, поступово перетворюється у визначний туристичний об'єкт. Хоча цей процес міг би відбуватись і значно швидше, якби у фортеці провели реставраційні роботи й прибрали з її території численні підсобні будівлі та практично не функціональну залізницю... Читати далі