Період повстань в Україні (XVI-XVII ст.) відбився в Українських Карпатах у вигляді опришківства. Опришками називали гірських розбійників, що грабували панів та багатіїв і, ніби то, роздавали награбоване бідним. Що грабували панів - то чиста правда, але наскільки щедро вони ділились награбованим - достеменно невідомо. Більшість істориків стверджують, що в опришки йшли не з ідейних міркувань, а з метою швидкої наживи. В Карпатах складалась така ситуація, що енергійні, пасіонарно заряджені чоловіки йшли працювати пастухами на полонини. Там вони були вільними і незалежними від панів, тому їх не дуже хвилювало панське свавілля. Більшість тих, хто залишався у селах (у долинах), були дуже сильно прив'язані до своїх сімей та господарств, тому не наважувались повставати супроти панських утисків. От і йшли у опришки переважно нічим не обтяжені відчайдухи, або люди, яким не було вороття до звичайного життя через скоєні злочини.
Загони опришків не були чисельними - півтора-два десятка чоловік - ось і весь загін. Але вони прекрасно знали місцевість і були практично невловимими. Напади були раптовими Опришки забирали все найцінніше, часто вбивали власників, підпалювали будинки й зникали у невідомому напрямку. Прикарпатські пани жили у постійному страху перед грабіжниками з гір. За панський страх опришків сильно поважав простий люд. Про них складались легенди, народ наділяв їх нелюдськими якостями. Радянська система називала опришків повстанцями проти влади Речі Посполитої. Але опришківський рух лише спорадично був справді повстанським.

Новий поштовх опришківського руху стався в період другого приходу Хмельницького у Галичину. Опришки тоді почали не лише нищити поміщицькі двори, але і здобувати села та містечка. Найвідомішими ватажками другої половини XVII століття були Дрозденко (в 1665 році діяв у Наддністрянщині) та Нестор (в 1683 році спійманий у Ділятині). Майже десять років (з 1703 до 1712) справжнім жахом для панів був Іван Пискливий. В 1704 році з'явився в Карпатах ватажок Пинта. Народні перекази донесли до нас історію про його сміливий напад на велике місто Косів. Але жоден з ватажків не може порівнятись із сином убогого комірника з Печеніжина - Олексою Довбушем.

Довбуш.

Точно відомі три дати з життя славнозвісного карпатського опришка: 1700 - рік народження Довбуша, 1738 - перша історично задокументована згадка про діяльність загону Довбуша, 24 серпня 1745 - день вбивства Довбуша.
Народився Олекса 1700 року в селі Печеніжин, що недалеко від Коломиї. Він був старшим сином селянина Василя Довбуша, настільки бідного, що він не мав навіть власної хати, а змушений був знімати комірку у заможного ґазди Гаврила Твердюка. Єдиним майном сім'ї Довбушів були вівці.
Дитинство Олекси пройшло у злиднях. Майже щороку він піднімався на полонини пасти вівці. Очевидно, що Довбуш з дитинства був свідком панської сваволі, шахрайства, насильства й знущання з боку орендарів. Молодий Олекса без сумніву не лише чув від селян та гірських пастухів про опришків, а міг і зустрічати їх на полонинах, де вони часто зупинялись, щоб відпочити та отримати інформацію про життя у долах.