Вбивство Олегом Аскольда і Діра

Під тим самим 882 роком, відразу ж після розповіді про здобуття Олегом Києва, Нестор повідомляє, що Олег пішов походом проти незалежних від південного державного осередку племен Північного Заходу. Він почав "ставити міста" у землях словенів і кривичів, та обклав даниною ці племена. Заснування і розбудова опорних пунктів князівської влади у землях кривичів та словенів, а також запровадження данини означало поширення на землі північно-західних слов'янських племен князівської влади та державної системи оподаткування. Цікаво, що Олег обклав даниною і своїх земляків - новгородських словенів, що свідчить про те, що державна цілісність і державний порядок для Олега були вищими за особисті уподобання і симпатії.

Церква на Аскольдовій могилі у Києві (парк "Аскольдова могила")

Наступними кроками князювання Олега були заходи спрямовані на розширення державної території Київської Русі. Спочатку він розпочав війну з древлянами, яких переміг і обклав важкою даниною ("брав з них по чорній куниці"). Потім Олег підкорив сіверян, обклав їх даниною та заборонив платити данину хозарам: "Я ворог їм і платити вам не потрібно". Далі, Нестор оповідає про стрімке підкорення князем, ще одного союзу племен: "Послав Олег до радимичів, питаючи: "Кому даєте данину?" Ті відповіли: "Хозарам". І сказав Олег: "Не давайте хозарам, а платіть мені". Підкорення племінних союзів древлян, сіверян і радимичів, за Нестором, князь здійснив за три роки (883-885 рр.), та це малоймовірно. Вірогідно підкорення цих племінних союзів тривало значно довше, а Нестор, як і інші літописці, що майже не мали під рукою писемних джерел, а користувались фольклорними пам'ятками, напевне, для зручності викладу звели цю боротьбу до трьох років. Наступні 22 роки (885-907) правління Олега у Києві літописці неначе забули. Знову в літописах Олег згадується під 907 роком у зв'язку з великим походом на Візантію.

Вірогідно, що у період з 883 по 907 роки Олег займався підкоренням не лише древлян, сіверян і радимичів, але і чуді, і мері, і в'ятичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців - всі ці племена князь взяв із собою у похід на Царгород в 907 році. Крім того, весь цей час у Русі був дуже грізний ворог - хозари. Кому не відомі слова Пушкіна: "Как ныне сбирается Вещий Олег отмстить неразумным Хозарам".

	Князь Олег на київському столі (малюнок з літопису)

Хозарський каганат склався приблизно у середині VII століття в степах поміж Каспієм та Азовським морем як федерація кочових тюркських племен. Його столицею спочатку був Семендер у Дагестані, а з VІІІ століття - Ітиль у нижній течії Волги. Скотарі-хозари вели напівкочовий спосіб життя. Вони постійно загрожували своїм сусідам-землеробам, найбільше - слов'янам. Особливо потерпали від хозар поляни, сіверяни і в'ятичі. Каганат постійно тиснув на Русь аж до кінця 60-х років Х століття, коли його розгромив київський князь Святослав. А в роки правління Олега боротьба з хозарами була, мабуть, одним з найнагальніших завдань молодої держави. Вона супроводжувала усе князювання Олега і закінчилася для нього трагічно.

	Напад руського флоту на візантійське місто (малюнок з літопису)

Та це вже було пізніше, а у 907 році Олег зібрав величезне військо й пішов походом на Царгород - столицю наймогутнішої на той час держави - Візантії. З незрозумілих причин цей похід не відображений у візантійських джерелах, але у "Повісті временних літ" він змальовується досить детально. Нестор зазначає, що Олег пішов у похід суходолом та морем. Морська частина війська складалась з 2 тисяч кораблів, на кожному з яких сиділо по 40 чоловік. Відповідно до літопису армія Олега налічувала понад 80 тисяч воїнів. Цифра ця є нереальною для початку ІХ століття. Навряд чи Олегове військо могло сягати десятої частки від описаного Нестором. Але на користь того, що похід в 907 році дійсно відбувся свідчать не лише давньоруські літописи, а й тексти двох угод Олега з греками (візантійцями), котрі збереглися до наших днів.