Історія третя: відкриття водного сезону

Відкриття цього самого сезону, а по-іншому, логічне закриття Черемошського походу чекали всі дуже хвилююче й несамовито. Звичайно ж, хотілося пережити хоч краплю відчуттів, отриманих на порогах гірської річки.
Ми, Настя, Альона і Я, люди, які знайшли одна в одній загальну іскру азарту й тяги до пригод; які знайшли одна одну в одному - 13-му - наметі; люди, добре зіграні в команду, також організовано і командно опинилися в потрібному місці в потрібний час, а саме на базі "4-х сторін". (карта проїзду)
Біля елінгу нас зустрічав практично повний склад Черемошських інструкторів (вони ж члени київського спортивного клубу водного туризму "4 сторони" . При погляді на Льошу Орла - глибокі ахи-зітхання і глухі звуки від осідаючих жіночих тіл.
Як не можна вчасно з'явився витівник Антон, з таким вже рідним рупором (є підозра, що рупор імплантований у долоню), значно розрядив обстановку і, власне, оголосив про відкриття сезону та показових змагань.
А значить, святу бути!

Родео.
Не дивлячись на велику кількість спортсменів-водників, в цьому пункті програми змагалися тільки четверо каякерів: Льоша Орел, Діма Чайка (він же Дмитро Сударєв - чудовий каякер; інструктор; просто легендарна особа), Юрій Кітаєць (він же Юрій Костенко - каякер; інструктор; адміністратор клубного сайту і людина, яка чомусь стійко у мене асоціюється з індіанцем) і Антон (до речі сказати, явний лідер в родео навіть без підрахунку балів). Чому інші клубники не бажали себе проявляти в цьому підвиді спорту стало зрозуміле з перших секунд запливу…
Всі ці картвіли*; роквіли*, вэйвіли*, свічі*; піруети*; лупи*; сплітвіли* не кожному прийдуться до смаку, та й сил відбирає багато, та і на спокійній воді...
Але як ефектно!!! "Хай мене навчать."

Фанслалом.
А ось вже в слаломі прийняли участь всі кому не лінь. Кому не лінь погребти на швидкість; чітко проходити ворота, хитромудро розвішені в невеликій затоці; подоставати банери різними частинами каяків (носом, кормою). А найхитріший пункт на трасі був - метання весла на успіх в кільце. Хитрість в тому, що, через одного, учасники забували ці хитрощі проробляти. Тут вже і глядачам повною мірою вдалося залучиться до веселощів. Голосно кричати: "Весло-о-о! Весло в кільце треба кинути-и-и..."

Переможцями по сумі балів за два каякерських конкурси були оголошені:
1 місце - Льоша Орел (ще б, ми ж за нього вболівали!);
2 місце - Діма Чайка (теж знатна птаха);
3 місце розділили Юра Кітаєць і Кайтановський Олег (він же один з членів клубу "4-х сторін"; адміністратор сайту "4-х сторін" і відмінний фотомисливець).

Абордаж.
А ось з цього місця детальніше. Оскільки брали участь не просто всі, а зовсім всі, як доблесні каякери (команди "ЖВК" і "Красавчєги") з аксакалами туризму і майстрами водного спорту ("Пеньки 007"), так і цілком собі "ламери" та "матрацники", жителі і гості Черемошських нетрудових таборів (команди "Ржунімогу", "Біда" і (увага!) ми, "Інферно").
Наша команда була сформована стихійно з п'яти ярих любителів пригод і дурощів, завойовників рафтів і володарів весел; плюс - 2 людини моральної підтримки на суші!
Вирішили, що нам потрібно узяти перше місце, з якого кінця - це вже деталі.
Мета конкурсу: зберегти якомога більше цілих повітряних куль (з 10 прив'язаних до рафту), а ще краще - в безкровному бою відвоювати їх у супротивника.
Іронією долі в супротивники команді "Інферно" дісталася команда "Біда", а значить ми один одного коштуємо!
Такої каруселі я вже давно не спостерігала: навколо руки, ноги, інші вражаюче знайомі частини тіла, сині касочки, що влучно посилають дніпровську водицю в суворі обличчя і кулі, кулі, кулі… Деякі вже "наколоті", інші ще ні... "А рука все тягнеться і тягнеться" схопити; відібрати; якщо треба, вкусити.
В підсумку: у нерівному бою між нашою, майже повністю жіночою командою, і їх, майже повністю чоловічою, перемогла краса, бо краса - страшна сила! Тим паче краса, озброєна гострими нігтями…

Оверкіль.
Цей конкурс, явно дуже продумано, організаторами був оголошений ближче до обіднього часу, щоб утамувати спрагу всіх учасників змагань. А попити водиці ой як довелося, навіть тим, хто вже цілком її встиг напитися в попередньому конкурсі.
Мета конкурсу: якомога більше разів зробити повний оборот рафта за заданий час.
Як повелося, робити оверкіль рафту (тим паче, що на порогах це знатно вдавалося навіть без особливих старань) набагато простіше, ніж повернути рафт в початковий стан. Це, знаєте, ще і попітніти треба, отримати не один раз днищем по голові і випити не один літр не найчистішої води. Але ми це зробили! Погано-бідно, але зробили!

Синхронне веслування всліпу.
Мета конкурсу: Чіткі і злагоджені дії команди усліпу під чуйним керівництвом капітана на час.
Оскільки веслування - явно не наш коник, ми цей конкурс благополучно "злажали". Зате як ми красиво виглядали на рафті з веслами і зав'язаними очима! Зате як голосно і мелодійно кричала Алла: "Раз. Раз. Раз.".
Я навіть не засумнівалася, що приз глядацьких симпатій ми точно візьмемо.

По підсумку балів за конкурс на рафтах був виявлений "несподіваний" переможець: команда бувалих, "Пінки 007". За що і отримали гарні призи від виробників туристичного спорядження. Ми ж зайняли нескромне друге місце з кінця, за що і отримали приз глядацьких симпатій - цю саму симпатію.
Ну, нічого, це не головне, головне - усмішка на обличчі, свято в душі і радості повна черепна коробка!

Після конкурсів, перед "піонерським" вогнищем, було оголошено вільний час/вільна програма, під час якої, йдучи по стопах каякерів, проходячи вєшечки, я швидко встигла кільнутися в найкаламутнішому місці "Грінпінської трясовини". І, треба сказати, що це мене мало того що не налякало, а дуже навіть розохотило (настільки, щоб прийти наступного дня і розучувати "ескімоський переворот"* )

Біля дружнього багаття традиційно зіграли в "Показуху": цього разу та ж підступна людина, що загадала на Чорному Черемоші "Окупацію" (він же Дмитро Гнелиця - бравий каякер і чудовий вчитель мене перевороту) загадав "Околицю", яку я благополучно і показувала n-ну кількість часу.
Закінчився вечір логічно: небувалим кінцем світу з яскравих блискавок, грізних хмар, піротехнічних ефектів від багаття, віднесенням ураганним вітром меблів і добротною зливою.

P.S. Інферно з Нами!

Замість висновку: Записана мною думка Антона про минуле та сьогоденні з поглядом у майбутнє.

Перспективи для розвитку в Україні водного туризму далеко не такі плачевні, як може здаватись пересічній людині, а навіть навпаки, цілком райдужні.
Україна багата не тільки на історичні та архітектурні пам'ятники, але й на цікаві природні об'єкти, які радують не тільки око естета, але й збуджують мозок, тіло і дух спортсмена, в даному випадку туриста-водника. Адже яка велика кількість в Україні річок, цікавих для спокійного сплаву з метою "сумістити милування живописними місцями "Неньки-України" з неординарним видом відпочинку": Десна, Дністер, Тетерів, Тиса, Черемош і багато-багато інших. Ось з "веселішим" (екстремальним) і захоплюючим проходженням річок порогами справи йдуть дещо гірше, оскільки бурхливі річки (та й те, в певну пору року) можна перерахувати на пальцях: Чорний і Білий Черемоши, Південний Буг, Прут, Чорна Тиса, Свіча, Мізунка і може ще пара "бурхливих" місць на "спокійних" річках. Крікінг* практикувати ще складніше, це можливо тільки на декількох річках в Криму: Аузун-Узень, Кокозка і Чорна.

Для розвитку та підтримки на хорошому рівні водного туризму залишилося тільки прикласти фінансові вливання з боку держави та енергійних, ідейних людей у керівній верхівці федерації спортивного туризму України (ФСТУ). А на даний момент, на жаль, ситуація йде так, що водники, охочі брати участь в змаганнях і отримувати розряди з водному туризму, вимушені це робити без якої-небудь підтримки держави, а швидше навпаки, долати перепони не тільки річки, але і бюрократичної держмашини. В більшості своїй, спортсмени за свій рахунок їздять на збори і змагання, оскільки виділений бюджет йде на оплату поїздок синів, дочок, друзів, друзів друзів людей, що мають доступ до "годівниці".
Ще більш безрадісна картина представляється в самому керівництві ФСТУ. Відбувається круговорот речей, пробачте, людей в замкнутій системі кабінетів. Старе загартоване начальство осіло серйозно і надовго. Відбуваються тільки плавні рокіровки керівного складу з одного крісла в інше, без можливості влити в цей забродивший коктейль "нової крові", нові ідеї й енергію. І навіть трагічна подія, що трапилася минулого року на Південному Бузі, видалась не в змозі змінити ситуацію, що склалася.
У 2006 році з вини майстра спорту України К. Каздобіна (він же голова водної комісії ФСТУ; керівний пост в республіканській маршрутно-кваліфікаційній комісії (РМКК).) загинула новачок в сплавах, Болтишева Олена.
"Яка ж реакція федерації спортивного туризму України (ФСТУ)?
ФСТУ стало простіше "відхреститися" від "одного з нещасних випадків на водоймищах України", ніж прийняти відповідальність на себе, розібрати що відбулося відповідно до "Правил змагань із спортивного туризму" і дискваліфікувати лідера федерації з водного туризму.
Жахає те, що члени ФСТУ, які створюють закони самодіяльного туризму і відповідальні за їх дотримання, самі їх грубо порушують і "рятують" один одного від відповідальності.
К. Каздобін, який "організував" загибель людини в перший день залучення до спорту, повинен бути дискваліфікований (назавжди позбавлений звань Майстер спорту і інструктор по туризму) незалежно від думки міліції. Кримінальний кодекс, слава Богу, відрізняється від "Правил...". Поки ці істини для членів ФСТУ вимагають доказів, Федерація спортивного туризму України є страшидлом, що відвертає розсудливих самодіяльних туристів, а безвідповідальність членів туристсько-спортивного союзу у незаявлених подорожах неминуче знайде наступні жертви." (с) з відкритого листа Дюкова Ігоря (майстра спорту СРСР з туризму; члена водної комісії РМКК).
На даний момент К. Каздобін мало того, що не дискваліфікований, а ще й переобраний на черговий термін в РМКК і водній комісії ФСТУ, і може керувати походами. Тільки залишається знизувати плечима і займатися сплавами виключно собі на втіху (без фіксації категорій, що позначають професійність спортсменів), бо "биття головою об стіну" не приносить ніяких результатів.
Як відомо, щоб змінити ситуацію в цілому, потрібно починати з себе. На щастя, тих людей, які розуміють, що потрібно для розвитку туризму, які знають як це втілити в життя і, головне, охочих це робити - все більше і більше. А значить, є не просто надія, а упевненість, що в найближчому майбутньому водний туризм України не просто відродиться, а відкриє нові горизонти для спортсменів і любителів цікавого і приємного проведення часу.

Використовувалися:
Энциклопедия "Кругосвет";
Валентин Юрин "Сольфеджио белой воды";
Давыдов Александр "Правила по родео на бурной воде сезон 2002";
Компетентні відповіді Антона Федоренка на мої некомпетентні питання.