| | | | | Бердичів.
"Волинський Єрусалим" | | | Перші
відомості про єврейську громаду в Бердичеві відносяться до 1712 р. У містечку
був затверджений кагал (община), що свідчить про мешкання значного числа
євреїв. У 1765 р. по офіційному перепису в Бердичеві налічувалося 1220
євреїв, а 1787 р. - 1500. У останній чверті XVIII ст. Бердичів став одним
з центрів хасидизму в Україні, а після 1793 р. - і на території Російської
імперії. У 1785г. рабином Бердичева був вибраний і залишався ним до своєї
смерті в 1810 р. один із засновників хасидизму Леві Іцхак Бен Меїр. Він
славився ученістю і заслужив загальну пошану своєю простотою і мудрістю.
У 1811 р. в Бердичеві були посмертно видані його праці, а його могила
дотепер є місцем паломництва хасидів України йі інших країн. В кінці XVIII
ст. у Бердичеві була заснована єврейська друкарня, і незабаром місто стало
одним з центрів єврейського книгодрукування в Україні та в Російській
імперії.
Після другого розділу Польщі в 1793 р. Бердичів, що відійшов до Росії,
спочатку був містечком Брацлавського воєводства, пізніше - Волинської
губернії, а з 1846 р. став містом повіту Київської губернії. У 1798 р.
у Бердичеві налічувалося 864 будинки і проживало 4820 чол. У місті діяли
дві шовкові фабрики, шкірзавод, цегляний завод, два млини. Широкий розвиток
одержали ремесла, особливо після інтенсивного заселення міста ремісниками-євреями
(Бердичів знаходився в смузі осілості). У першій половині ХІХ ст. місто
швидко росло як за чисельністю населення, так і по оборотах торгівлі,
виробництві фабричних і ремісничих виробів. Він став найбільшим торговим,
ярмарковим центром України. Тут існували крупні єврейські фірми: Манзон,
Ефруссі, Горвіц, Френкель, Трахтенберг та ін. "Бердичів, - писав
Київський генерал-губернатор І.Фундуклей, - єврейське місто. Християни
складають в ньому 1/8 частину населення, а 7/8 припадає на євреїв".
У середині ХІХ ст. у Бердичеві було 1785 будинків, в т.ч. 85 кам'яних,
проживало більше 41 тис. жителів. З 50-х рр. ХІХ ст. роль Бердичева як
торгового центру дещо знижується. З падінням оборотів торгівлі, особливо
транзитної, в заняттях єврейського населення зросла роль промислових
підприємств, ремесел і промислів. Серед бердичівських ремісників-євреїв
були: ювеліри, кравці, шевці, сідельники, годинникових і рушничних справ
майстри, різьбярі, столяри, фортепіанщики, токарі, ковалі, слюсарі, бондарі,
теслярі, малярі, склярі, мідники й інші майстри. Життя і праця більшості
бердичівських ремісників і майстрових були тяжкими.
Тільки 20% єврейського населення Бердичева можна було віднести до забезпечених
людей. 70% бердичівських євреїв не мали ніякої власності, окрім особистого
одягу і якихось дрібних побутових предметів. Значна їх частина тулилася
в жалюгідних халупах в умовах скупченості і перенаселеності. 20% єврейського
населення Бердичева жило за рахунок добродійності.
Вже на початку ХІХ ст. у заможніших шарах єврейської громади Бердичева
стали розповсюджуватися ідеї просвіти (Хаскала). За ініціативою письменника
і публіциста Іцхака Бер Левінзона був утворений гурток "любителів
освіти". Вільне від забобонів тлумачення Левінзоном єврейської
етики і релігії, проповідь оволодіння загальнолюдськими знаннями зробили
пізніше сильний вплив на декілька поколінь єврейської молоді Бердичева
й інших регіонів України. І хоча просвітницька течія не проникала углиб
єврейських мас, вона привела до певних результатів. У 1850 р. було
відкрито перше, а в 1860 р. друге казенні єврейські училища 1-го розряду,
до яких потім додалося декілька приватних училищ. Освіту здобувала
невелика частина єврейської молоді, переважно із заможних верств населення.
Одним з особливо діяльних ентузіастів освіти бердичівських євреїв був
д-р Ротенберг, завдяки зусиллям якого була відкрита гімназія і збудована
суспільна бібліотека. Проте і на початку ХХ ст. письменних євреїв було
трохи більше 18 тис. чол., тобто 44% єврейського населення міста. Перед
І світовою війною в Бердичеві налічувалося 21 учбовий заклад, в т.ч.
комерційне училище (з чоловічим і жіночим відділяннями), три гімназії,
вище початкове училище, в яких навчалося 2186 учнів. Давав спектаклі
тимчасовий театр в спеціально побудованій красивій будівлі на головній
вулиці, яку спорудив на свої кошти відомий в місті лікар і підприємець
Д.М.Шеренцис. В місті функціонували три невеликі приватні кінотеатри,
декілька бібліотек, клуби і музично-драматичне товариство.
У ХІХ ст. Бердичів як і раніше був твердинею хасидизму, оплотом опору
емансипації і асиміляції. В той же час місто, що дало притулок одній
з найкрупніших єврейських громад Східної Європи, гордилося назвою
"Єрусалим Волині". Тут сформувався порівняно освічений і
заможний шар єврейського суспільства. З Бердичева вийшла сім'я Рубінштейнів,
що дала миру братів-музикантів Антона і Миколу, перший з яких заснував
консерваторію в Петербурзі, а другий - в Москві. Роман Рубінштейн
сприяв знищенню кагалу Бердичева, залучаючи ортодоксальне єврейське
населення до освіти. У другій половині ХІХ ст. у Бердичеві жив і творив
відомий єврейський письменник Менделі Мойхер Сфорім, в 80-х рр. минулого
століття - класик єврейської і світової літератури Шолом-Алейхем.
За часів царизму погроми обійшли Бердичів, але 5-6 січня 1919 р.
у ньому відбувся один з перших погромів в Україні, що знаходилася
під владою Директорії: 17 чол. були убиті, 40 - поранені, багато
сотень пограбовані і побиті. Після громадянської війни, з початку
20-х рр., почалися значні зміни, в які активно включилися і євреї.
Пішла в минуле смуга осілості, що зумовило значну міграцію євреїв
з Бердичева в післяреволюційні роки. По перепису 1926г. замість колишніх
80% євреї складали лише половину жителів міста.
Встановлення Радянської влади істотно обмежило релігійне життя євреїв
Бердичева: головна хоральна синагога була перетворена на "клуб
войовничих безбожників", з, приблизно, 80, що існували до революції,
синагог більшість було закрито. Зате культурне життя в Бердичеві
в 20-і - першій половині 30-х рр. було інтенсивним і багатогранним.
У 1920 р. відкрився міський драматичний театр. На його сцені виступали
Маяковській, Качалов, Бучма, Паторжинський, Собінов, Яхонтов, Клара
Юнг, Эпельбаум, трупа Мейерхольда і Державний єврейський театр Міхоелса,
артисти Камерного театру Таїрова. У 1928 р. відкрився Бердичівський
історико-культурний заповідник з меморіальними кімнатами Шевченка,
Шолом-Алейхема і Бальзака, який вінчався в Бердичеві. Самодіяльне
культурне життя на ідиш було активним до середини 30-х рр. Існувала
мережа єврейських шкіл, в т.ч. середніх. Виходила газета на ідиш
"Дер арбетер" ("Робітник") з періодичністю 10
номерів в місяць. У 1924 р. у Бердичеві був сформований перший в
Україні суд з діловодством на ідиш. Разом з українською і російською
мовою, ідиш був визнаний однією з офіційних мов у ряді державних
установ. Але вже на початку 30-х рр. з'явилися обмеження у використанні
ідиш в установах. У середині 30-х рр. припинилося видання газети
"Дер арбетер". Під приводом неперспективності спочатку
зменшилося число шкіл на ідиш, а потім вони зовсім були ліквідовані.
До початку другої світової війни єврейське культурне життя в Бердичеві
фактично припинилося. У 1937-1939 рр. сталінським режимом були репресовані
багато представників інтелігенції, службовці і робітники-євреї,
разом з такими ж безневинними людьми інших національностей.
Історія Бердичева в 20-30 рр. пов'язана з життям і літературною
діяльністю єврейських радянських письменників М.Д.Гарцмана, загиблого
на фронті в 1943 р., А.Я.Кагана і російського радянського письменника
В.С.Гроссмана. До початку Великої Вітчизняної війни в Бердичеві
проживало 75 тис. жителів. Половину - населення міста становили
євреї. Велика їх частина працювала на машинобудівному і шкіряному
заводах, інших підприємствах і в майстернях. Бердичівські майстри
модельного взуття, м'яких туфель, кольорового паперу користувалися
великою славою за межами міста. У Бердичеві була численна єврейська
інтелігенція: багато десятків досвідчених лікарів, провізорів,
хіміків, сотні вчителів, інженерів, техніків, бухгалтерів... У
довоєнному Бердичеві налічувалося 47 медичних установ, 22 школи,
в т.ч. 10 середніх, 10 семирічних, 2 початкових, в яких навчалися
9500 чол.
З початком Великої Вітчизняної війни повідомлення Радянського
інформбюро не відображали правду про дійсні темпи просування ворога,
а лише дезорієнтували населення. З 1 липня 1941 р. почалася неафішована
евакуація з Бердичева сімей відповідальних працівників, раніше
всього міськкому ВКП(б) і міськвиконкому. Своєчасної евакуації
решти населення не проводилося. Майже весь автотранспорт підприємств
і міських служб був реквізований для військових потреб в перші
дні війни, транспорту для евакуації не було. Після бомбардування
центральної частини міста німецькими літаками 4 липня 1941 р.
з раннього ранку 5 липня сотні городян на підводах, а тисячі пішки
виїхали і пішли з Бердичева по дорозі на Ружин і Білу Церкву.
Це був пік стихійної втечі. 5 липня 1941 р. мости через річку
Гнилоп'ять були підірвані. Щоб піти з міста, жителі західної частини
Бердичева повинні були переправлятися на східний берег на човнах.
Сотні єврейських сімей скопилися на залізничному вокзалі в надії,
що буде ешелон на схід, але ешелонів не було. Імовірно з Бердичева
виїхало і пішло до вечора 7 липня до 10 тис. чол., що становило
лише біля третини єврейського населення. А ще перед німецькою
окупацією в місті зосередилася частина єврейського населення з
довколишніх містечок і сіл.
7 липня 1941 р., на 16-й день війни, німецько-фашистські загарбники
увірвалися до Бердичева. Окремі акти розправ і терору відносно
євреїв мали місце з перших днів окупації. З початку серпня 1941
р. почалося масове виселення євреїв в гетто, влаштоване гітлерівськими
катами як збірний пункт перед масовою екзекуцією. Для гетто був
виділений бідний район Бердичева між міським базаром і річкою
Гнилоп'ять. Залишені євреями квартири тут же піддавалися грабежу
спочатку з боку німецьких солдатів, а потім місцевих поліцейських.
До 22 серпня 1941 р. все єврейське населення Бердичева опинилося
в гетто, в маленьких халупках, по п'ять-шість сімей, декілька
десятків чоловік в кожній кімнаті. У серпні 1941 р. нацистські
окупанти розстріляли у внутрішньому дворі Бердичівського історико-культурного
заповідника 300 євреїв, узятих з квартир, на вулицях, прилеглих
до заповідника, а також сотні комуністів, працівників радянських
органів і суспільних організацій - євреїв, українців, росіян
- всього 960 чол. На початку вересня 1941 р. нацисти знищили
більше десяти з половиною тисяч євреїв Бердичева поблизу села
Хажин, в т.ч. 1500 найбільш сильних молодих людей, обманом вивезених
нібито на сільськогосподарські роботи. Ця страта вилучила з гетто
майже всіх здібних до опору. У гетто залишилися жінки, люди похилого
віку, школярі, немовлята. 14 вересня 1941 р. до Бердичева прибула
спеціальна зондеркоманда айнзацгруппи "С", була мобілізована
на "акцію" українська міська поліція. У ніч з 14 на
15 вересня район гетто був оточений військами. Протягом 15 вересня
1941 р. більше 15 тис. євреїв було пригнано або вивезене окупантами
і їх посібниками до 10 ям, виритих напередодні по обидві сторони
аеродрому поблизу хуторів Романівка і Шлемарка та біля села Радянське,
і розстріляно; багато дітей кидали до ям живими. У останні дні
жовтня 1941 р. гетто в Бердичеві було ліквідовано. 400 чол. фахівців
(деякі з них з сім'ями), залишені 15 вересня в живих, а також
схоплені в ході облав євреї, що ховалися, були зігнані в підземелля
заповідника і 3 листопада 1941 р. партіями по 150 чіл. вивезені
на машинах в район хутора Сокуліно і там розстріляні. Перед розстрілам
три тисячі приречених примусили роздягтися догола, голих скидали
у вириті військовополоненими ями і розстрілювали з автоматів.
Під час листопадової страти кати відібрали вже біля самих ям
150 євреїв, кращих фахівців-ремісників, поселивши їх в таборі
на Лисій горі. У травні-червні 1942 р. в містечках і селах навколо
Бердичева знов проводилися облави і вбивства уцілілих євреїв.
16 липня 1942 р., схоплених під час облав молодих євреїв і залишених
тимчасово жити майстрових, окупанти розстріляли на Лисій горі.
Декілька десятків найкращих фахівців (за деякими даними, 60 чол.)
вбивці з СД зберегли в таборі на Лисій горі, а потім перевели
в міську в'язницю. Останні групи євреїв-фахівців були розстріляні
німцями разом з в'язнями інших національностей, в листопаді 1943
р. і на початку січня 1944 р., напередодні звільнення Бердичева
радянськими військами. За даними Надзвичайної Державної комісії
по розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників, за
час окупації Бердичева гітлерівці знищили 38 336 чол. Джерела
свідчать, що окупантами і їхніми посібниками було убито в Бердичеві
близько 30 тис. євреїв. Вціліло не більше двох десятків чоловік.
5 січня 1944 р. війська 1-го Українського фронту звільнили Бердичів.
Після звільнення до Бердичева повернулася зі сходу якась частина
тих євреїв, що виїхали або пішли перед окупацією з міста, проте
єврейське самодіяльне життя, культурна діяльність на ідиш не
була відновлена. По перепису 1979 р. в Бердичеві проживало 4637
євреїв (5,8% населення міста), за даними перепису 1989 р. -
3512 чіл. (3,9%). (Зменшене вдесятеро в порівнянні з 1939 р.
в результаті тотального гітлерівського геноциду єврейське населення
Бердичева в 1989г. відрізнялося виключно високим рівнем асимільованості.
За даними перепису 1989 р., з тисячі осіб єврейської національності
лише 117 вважало єврейську мову рідною, 858 - такою вважало
російську мову. З 1988 р. поновилася репатріація єврейського
населення Бердичева до Ізраїлю і частково в США. Якась частина
євреїв Бердичева виїхала в США. За орієнтовними даними, на 1
січня 1995 р. в Бердичеві проживає близько 800 євреїв (0,8%
населення міста).
У 1953 р. на зібрані жителями Бердичева засоби був виготовлений
і встановлений пам'ятник на місці масового розстрілу євреїв
поблизу аеродрому. Монумент простояв один день і за наказом
аеродромного начальства був демонтований і відвезений в невідомому
напрямі. Через чверть століття пам'ятник випадково був виявлений
на старому єврейському кладовищі. У 1990 р. він був встановлений
біля входу на кладовище. Після звільнення Бердичева і в перші
післявоєнні роки лише декілька місць поховань жертв фашистського
терору було позначено посадкою дерев. Пам'ятних знаків не було.
У 1983 р. на 5-му кілометрі шосейної дороги Бердичів - Райгородок
був встановлений пам'ятний знак на місці наймасовішого знищення
євреїв міста в 1941 р. На чорній плиті пам'ятного знаку вибитий
напис про 18 640 мирних радянських громадян, жертв фашизму
без вказівки національної приналежності. Аналогічні безликі
написи на плитах, встановлених в 1987 р. в п'яти місцях масових
поховань по обидві сторони названої шосейної дороги. Встановлення
пам'ятних знаків - результат великих зусиль єврейської громадськості
Бердичева. У 1991 р. на пам'ятних плитах була вигравійована
Зірка Давида. 15 вересня 1991 р. в день 50-річчя трагедії бердичівського
єврейства в місті за участю місцевої влади відбувся багатотисячний
мітинг скорботи і печалі, на який приїхали бердічевляни з республік
Радянського Союзу і низки зарубіжних країн.
У 1989 р. у Бердичеві було створене Суспільство єврейської
культури. Воно стало ініціатором заходів, пов'язаних з геноцидом
єврейського населення Бердичева в роки війни. Інший важливий
напрям роботи Суспільства - надання гуманітарної допомоги.
Релігійна община на чолі з рабином і Суспільство єврейської
культури міста організують посильну допомогу немолодим, хворим,
самотнім. Ще один напрям роботи Суспільства єврейської культури
- зусилля по залученню до єврейської культури і традиції,
до вивчення івриту. З початку 90-х рр. в місті працює недільна
єврейська школа.
Завдяки підтримці зарубіжного єврейства в Бердичеві відновлена
і функціонує синагога, при якій була організована ієшива.
Релігійною святинею євреїв України (а не тільки Бердичева)
є могила святого цадика Леві Іцхака Бердичівського. У 1990
р. над могилою цадика і його рідних споруджений пантеон.
У 1996 р. молоді зловмисники-вандали поглумилися над могилою
цадика, скинули надмогильну плиту, пошкодили стіни споруди.
Одночасно були розбиті або пошкоджені десятки пам'ятників
і огорож на старому єврейському кладовищі.
У 1995 р. після подолання багатьох перешкод був встановлений
пам'ятний знак в селі Радянське на місці розстрілу нацистами
євреїв Бердичева в 1941 р. Напис на меморіальній плиті на
двох мовах: ідиш та українській.
Єврейське населення Бердичева на 1 січня 1998 р. складало
менше 700 чіл. Таким чином, якщо реально оцінювати ці цифри,
у єврейської общини Бердичева було минуле "Єрусалиму
Волині", є безрадісне сьогодення і, мабуть, немає
майбутнього... Читати
далі | |
