Місто Біла Церква.

Ярослав Мудрий - один з найвидатніших князів Київської Русі. Серед головних заслуг князя є підвищення культурного та економічного рівнів держави, а також спорудження вздовж річки Рось оборонної лінії - ряду міст-фортець (Корсунь, Богуслав, Біла Церква та ін.), які мали стати на перешкоді кочівникам з півдня, насамперед, печенігам та половцям. В Білій Церкві на місці де колись стояв Білоцерківський замок (Замкова гора) споруджено

ПЛАН БІЛОЦЕРКІВСЬКОГО ЗАМКУ (1734 рік)

Вціліла південна частина найстарішої культової споруди, з тих що збереглися, у Білій Церкві - невеличка Микільська церква закладена гетьманом України Іваном Мазепою в 1706 році, як початковий штрих до великого незавершеного архітектурного комплексу. Ця маленька "церквушка" в свій час виявилась хранилищем багатьох скарбів православ'я

Коронний гетьман Речі Посполитої Франциск Ксаверій Браницький за придушення гайдамацького повстання в 1774 році отримав від польського короля Станіслава Августа у володіння Білу Церкву і Білоцерківське староство. В 1781 році він одружився з Олександрою Василівною Енгельгард племінницею князя Потьомкіна, фрейліною цариці Катерини ІІ. Від цариці Браницький отримав титул графа та довічне право на особисте володіння Білою Церквою, на 485 тисяч десятин землі та на 108 тисяч кріпосних ревізьких душ чоловічої статі. До революції 1917 року Білоцерківщина була пов'язана з родиною графів Браницьких.

До середини ХХ століття два береги Росі у Білій Церкві з'єднувались паромною переправою.

Стара будівля залізничного вокзалу міста. Була зруйнована під час Великої Вітчизняної війни.

Будівлю Громадського зібрання, яка уособлювала центр дореволюційної Білої Церкви розбомбили так само, як і вокзал. Зараз на цьому місті розташовано готель "Київ".

БРУМ (торгові ряди, гостинний двір) і зараз стоїть в центрі міста.

Дворянське зібрання На відміну від архітектурної композиції “Руїни”, яка розташована в парку “Олександрії”, ці руїни справжні. Споруда зведена в першій половині ХІХ століття (1830) була практично зруйнована на початку ХХІ століття. Підпалили її невідомі зловмисники.

З давніх-давен в Білій Церкві культові споруди будували над Россю або неподалік від неї. Церква Марії Магдалини (на передньому плані) була збудована в 1843 році і не зачинялась навіть у радянські часи. У релігійні свята з міста та усіх навколишніх сіл до неї йшли тисячі прочан. Вона і сьогодні є найпопулярнішою культовою спорудою. Костьол Іоана Хрестителя (на на дальньому плані) збудовано на Замковій горі у 1812 році.

Костьол Іоана Хрестителя - єдиний католицький храм в Білій Церкві. Його будівництво (1789-1812) було замовлено графом Браницьким у пам'ять про ранню загибель свого сина Олександра. Висота споруди 27 метрів, довжина - 35, ширина - 24,5, товщина стін - 1,4. Костьол був родовою усипальницею Браницьких.

Серед "пам'яток" архітектури ХХ століття палац культури ВАТ "Росава" (в минулому ВО Білоцерківшина).

Один з численних багатоповерхових "спальних" районів міста - масив Леваневського. В межах масиву, який займає менше 1/ 8 частини міста проживає понад 50 тисяч мешканців.

При написанні статті використано матеріали: П.І.Юхименко, А.І.Гай, В.В.Репнінцев та ін. Біла Церква. Шлях крізь віки. - Б.Церква: "Буква", 1994. Рекомендуємо

Початок ХІ століття позначився безнастанними набігами печенігів на південні окраїни Київської держави. В результаті кордони Русі були відсунуті на північ - до берегів Стугни. В 1017 році київський князь Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році було розпочато будівництво оборонної лінії - системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами.

Саме у 1032 році з'явились Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарка (літописний Володарев) та інші населені пункти Поросся. І саме у той рік на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв (на честь християнського імені Ярослава Мудрого - Юрій). Замок згодом "обріс" містечком, яке в кінці ХІ століття стало кафедральним центром Пороської єпархії.

Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор - обов'язковий атрибут єпархіального центру.

Юр'їв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом - монголо-татар. Місто було кочівникам "як кістка у горлі", постійно заважаючи їх походам на північ. Не раз його руйнували вщерть. В останнє Юр'їв пав у руїнах в ХІІІ столітті. Пав для того, щоб відродитись з новою назвою - Біла Церква.

Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'їва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква.

Собор, якому місто завдячує своєю назвою зник в урагані історичних подій, зараз ніхто, здається, не скаже, ким і коли його було зруйновано. Під час археологічних розкопок, проведених вже у ХХ столітті, на Замковій горі було знайдено залишки цієї споруди.

У 1362 році Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви, а після Люблінської унії (1569 року) увійшла до складу Речі Посполитої. Містечко стало центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набуло значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави.

В середині XVI століття для захисту держави від татар у Білій Церкві було побудовано замок, в якому знаходився постійний польський гарнізон, що налічував до 2 тисяч солдат і офіцерів. Замок збудував Сімеон Глібович, князь Пронський. Він стояв на Чорному татарському шляху і був головним форпостом на півдні Речі Посполитої. Під стінами Білоцерківського замку в подальші століття пролилося стільки крові, що мабуть можна було б всю Рось, на скелястому березі якої він стояв, забарвити у червоне. Гора, на якій колись був розміщений замок називається Замковою.

Кінець ХVІ століття вперше зробив Білу Церкву знаменитим містом на всю Річ Посполиту. Цьому посприяло повстання міщан, розгніваних відміною старостою, Янушем Острозьким, Магдебурзького права у місті. В 1589 році вони захопили замок зі зброєю та боєприпасами і майже рік утримували місто в своїх руках.

Не пройшло і двох років з часу придушення повстання міщан, як у місті відбулися події, які в майбутньому сколихнули не лише Україну та Польщу, але, можливо, вплинули на розвиток історії всієї Східної Європи. В 1591 році саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Христофор (Криштоф) Косинський. Цей визначний виступ був придушений зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького.

Пройшов деякий час і Польщу сколихнуло нове, значно потужніше, повстання, яке очолили Северин Наливайко, Григорій Лобода та Матвій Шаула. Під час цього повстання неподалік від Білої Церкви, в урочищі Гострий Камінь відбулась значна битва між польським та козацьким військом.

В часи визвольної війни 1648-54 років Біла Церква, яка була на той час досить значним містом - центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував в Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (28) вересня 1651 року тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яка отримала назву - Білоцерківський договір.

В 1663 році під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві майже зруйнували. Але вже наступного року його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки - він став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького в 1665 році, ні Петра Дорошенка в 1667, 69 та 72 роках.

З 1660 року Біла Церква поперемінно належала то Росії, то Польщі, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією.

Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів - взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх-усюд. Населення Білої Церкви в той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. В 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й вислано до Сибіру (далеко не останню роль відіграв у цьому гетьман Мазепа).

Іван Мазепа народився поряд з Білою Церквою в родовому помісті - селі Мазепинці - і вважав цей край своєю батьківщиною. В 1703 році він оселився у білоцерківському замку й надумав зробити місто своєю власністю. В Білоцерківському замку гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя - тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним з найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру, і можливо саме тут виношував ідеї про незалежність України. За деякими джерелами у Білоцерківському замку було знайдено скарбницю гетьмана.

Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні звів він цілу низку пишних чудових церков у стилі українського бароко. У 1706 році зведення великої кам'яної церкви почав Мазепа на батьківщині - у Білій Церкві. Криваві події 1708 року та подальша передача міста Польщі так і залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, що має назву Микільська.

До 1774 року Біла Церква "варилася" у котлі смут і повстань, вінцем яких стала Коліївщина. За придушення Коліївщини польський коронний гетьман - граф Ксаверій Браницький в 1774 році отримав у подарунок одне з найбагатших у Польщі Білоцерківське староство, а у 1793 році місто остаточно приєднали до Росії. На довгі часи (до ХХ століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких.

"Біла Церква і "Олександрія" були дійсним феодальним герцогством з двором, з величезною кількістю людей, котрі харчувалися навколо двору, з великими конюшнями породистих коней, з полюваннями, на які з'їжджалася вся аристократія Південно-Західного краю" - ось що писав про часи Браницьких у Білій Церкві Микола Бердяєв в своєму "Самопізнанні".

Браницькі мали неоднозначний вплив на свою головну резиденцію. Вони зробили Білу Церкву провінційним містом, яке втратило будь-яке адміністративне значення для держави. За наказом Катерини ІІ і не без "указки" Браницьких замок було зруйновано, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло у особисту.

У 1806 році Браницькі уклали договір з єврейською общиною, якій дали дозвіл на поселення і будівництво у місті. Євреї принесли у Білу Церкву велику торгівлю і ремесло. Вона стала вузлом важливих транспортних шляхів, через нього проходили численні урядові, військові, поштові естафети і купецькі каравани. В 1809-14 роках Браницький у центрі міста звів торгові ряди, чим стимулював подальше розселення євреїв у Білій Церкві та зумовив докорінну зміну етнічного складу міського населення.

У 1918 році Біла Церква знову у повний голос заявила про себе. В цьому місті згуртувалась велика сила, яка згодом сколихнула всю Україну.

"Ще у вересні ніхто в Місті (Києві) не уявляв собі, що можуть спорудити три чоловіка, які мають талант з'явитися вчасно, навіть в такому нікчемному місці, як Біла Церква" - ці образливі для Білої Церкви слова з "Білої гвардії" Михайла Булгакова стосуються Торопця, Петлюри та Винниченка і лишній раз підтверджують той факт, що саме це місто відіграло провідну роль у створенні Директорії Української Народної Республіки.

В листопаді 1918 року в Білій Церкві почалося збройне повстання під керівництвом Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Тут відбувалося формування основних сил Директорії. Тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР.

Більше місяця місто над Россю було штабом сил повстанців - фактично другою столицею України. Саме звідси вирушило 60-тисячне військо, яке 14 листопада 1918 року захопило Київ.

Довгий час Біла Церква була звичайним провінційним містечком, аж доки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант "Білоцерківшину". Саме тоді в місті почали, як гриби після дощу, рости промислові підприємства - воно перетворилося на значний індустріальний центр, один з найпотужніших вузлів хімічної промисловості України.

В 70-х роках бурхливо почало зростати населення міста - за два десятиліття воно збільшилось майже на сто тисяч.

Сучасна Біла Церква - місто з понад 200-тисячним населенням, розкинулася в долині Росі, по обидва її боки. З правого борту долини відкривається прекрасна панорама міста (виїзд з Білої Церкви у таращанському напрямку): передній план охоплює комплекс вражаючих дач. Далі простягається один з нових мікрорайонів багатоповерхової забудови - Таращанський масив. Найнижча частина долини Росі зайнята районом приватної забудови. Приватний сектор Білої Церкви зовсім не схожий на сільський - тут немає значних "городніх" просторів. Середні за розмірами, переважно цегляні, будиночки туляться близенько один біля одного й оточені тісними, затишними двориками. Дальній план панорами займає суцільна багатоповерхова забудова, над якою подекуди вистромлюються труби численних підприємств.

На сході міста розкинувся величезний промисловий вузол. Крім "Росави" тут розташовані заводи гумотехнічних та азбестотехнічних виробів, механічний, шинний № 2, Білоцерківська ТЕЦ та інші підприємства. Більша частина працездатного населення Білої Церкви працює саме тут.

З шести годин ранку переповнені тролейбуси везуть на заводи робочий люд, діти йдуть до школи, і Біла Церква неначе вимирає. Лише на ринках видно прояви життя (особливою активністю відзначається ринок шин та інших гумових виробів). Знову оживає місто лише після 17-ї години, коли народ повертається з роботи.

Центр міста сформувався давно. Тут розташовано найвизначніші пам'ятки: Преображенський собор, Микільську церкву, костьол Івана Хрестителя, торгові ряди, або БРУМ. Але центр життя Білої Церкви розміщується не в історичному центрі, а кілометрів на п'ять східніше нього. Це найбільший житловий масив міста, який населення називає масивом Леванєвського, в честь однієї з перших його вулиць. За площею він займає близько восьмої частини міста, але тут проживає понад третина його населення.

Неподалік від центру розмістився головний ринок міста. Він величезний, але працює лише у вихідні та четвер - це данина традиції. Покупці - переважно жителі численних навколишніх сіл.

Більша частина мешканців Білої Церкви - люди далекі від сільського господарства, але майже усі вони селяни по духу. І навіть не тому, що самогон є їх головним алкогольним напоєм, а тому що традиції можуть мати таку силу лише на селі. А традиції у Білій Церкві дійсно досить сильні. Різдво, Меланки, Василя, Водохреща, Пасху святкують з не набагато меншим запалом, ніж у Західній Україні. Але свята літнього циклу - Трійця, Івана Купала, Іллі, Маковея та Спаса - є особливою частиною життя міста. Івана Купала святкують звичайно лише на березі Росі. Це справжнє дике буйство з неймовірною кількістю алкоголю, а головне, з величезними вогнищами, складеними з некондиційних та зношених автомобільних шин (цього добра в Білій Церкві вистачає). Підготовка до свята починається за місяць. Підлітки з вулиць, що примикають до Росі починають збір шин, який згодом перетворюється у справжнє змагання - чиє багаття буде вищим. Незмінним багаторічним переможцем є масив Ярмоли. Вогнище такої величини можна побачити хіба що під час бойових дій. В деякі роки купа із вантажних шин, складена ярмолинцями, мала висоту до десяти метрів (якої ж висоти було вогнище?). Кілька разів вогонь, який палав по кілька днів, перекидався на будинки. Тоді за справу бралися пожежники. Останнє десятиліття міська міліція та пожежна служба ведуть запеклу боротьбу з білоцерківськими паліями.

Нема сумніву, що так міцно святкові традиції у місті тримаються через магію його колиски - Росі, і дістались жителям у спадок від полян, слов'янського племені, етнічною територією якого було Поросся.

Є за Білою Церквою одна негативна риса - криміналитет. Як це не сумно, але після розпаду СРСР місто перетворилося на один з кримінальних центрів України. "Бандитське місто" такий синонім Білої Церкви лунає інколи навіть з депутатських трибун. Найбільший "розгул" криміналу спостерігався у місті в 90-ті роки. Чому це сталося? Найвірогідніше - це боротьба за гроші, пов'язані з "Білоцерківшиною", в яку вступали навіть вихідці із Чечні.

Якщо вам доведеться побувати у Білій Церкві, то крім "Олександрії" не полінуйтесь і зайдіть зранку в базарний день до м'ясного павільйону на центральному ринку міста. Подивіться на сало. Ви не втримаєтесь, щоб не скуштувати його. Тоненьке, з прорістю, з духмяною м'якенькою шкіркою, воно просто тане у роті. Завіряємо вас, що сало на ринках Білої Церкви одне з кращих в Україні. Тут це справжня культура. Білоцерківці дуже прискіпливо ставляться до якості сала. Методи відгодівлі свиней та методи обробки дозволяють отримати оригінальний, неповторний за смаком продукт, який можна представити маркою "Made in Ukraine".

Туристичні мандрівки до Білої Церкви