| | | | Крокуси | | | | | На
Демерджі-Яйлі | | | | Скеля
Катерина | | | | Північний
Демерджі | | | | | | | | Долина
Привидів | | | | Долина
Привидів. Криволісся | | | | Півонія
Даурська |
Досить прозаїчний, але дуже примітний орієнтир початку цього маршруту підказав
мені колега (теж аматор піших подорожей по Криму). На Ангарськом перевалі
(тролейбусна зупинка по маршруті Сімферополь - Алушта) за туалетом вправо
йде стежка на Демерджі - великий гірський масив. Стежка проходить через
звичайний для цих місць буково-грабовий ліс. Недалеко від автотраси в лісі
стоїть пам'ятник будівельникам дороги через Ангарський перевал. Приблизно
через годину ходьби на підйомі до стрімких схилів Південного Демерджі вправо
спускається дорога, якою можна потрапити на велику галявину, позначену на
туристичних картах як "Стоянка МАН". Велика для гірської
місцевості рівна площадка дуже підходить для стоянки навіть декількох тургруп.
У її різних частинах, ізольовано одне від одного, обладнані зручні місця
для табору. Зовсім поруч, трохи нижче на схилі - джерело. Вище й нижче на
схилі гори - ліс, ще вище видніються стрімкі скелясті схили Демерджі. Вочевидь,
улітку тут комфортно й прохолодно. У середині ж вересня відразу після заходу
Сонця сире холодне повітря змусило тепліше одягтися, а ранком на соковитій
осінній траві були видні сліди інею. Безліч стежок розбігаються в усі
сторони від галявини МАН. По стежці, що спускається від джерела, через ліс
і далі по відкритій частині схилу наш шлях - до Долини Привидів. Для жителя
рівнин долина представляється широкою й рівною поверхнею, по якій тече річка,
або ж міжгірною долиною - у всякому разі, більш-менш горизонтальною. Тут
же мова йде про ввігнуту частину дуже крутої ділянки схилу Південного Демерджі,
якою протікає гірський струмок. Схил прикрашений окремо стоячими й цілими
групами скель-останців. Деякі з них дійсно чимось схожі на фігури людей
(або привидів?). Але простір для фантазій і аналогій таким порівнянням не
обмежується. Кримські географи - дослідники цих місць надали цим скелям-останцям
назви, імена. Одна із груп скель у Долині Привидів названа на честь
українського географа - професора А.М.Маринича, поруч із яким я маю честь
працювати вже багато років. Саме тому, подорожуючи по Криму, мені хотілося
відвідати це місце, а також зробити гарні фотографії для Олександра Мефодійовича.
Для того, щоб зробити гарний панорамний знімок, довелося досить довго чекати
- крім "примар" схили долини постійно прикрашали групи туристів.
Відвідуваність цього місця пояснюється, крім його екзотичності, також гарними
під'їзними дорогами. Це традиційне місце й екскурсій верхи на конях.
З Долини Привидів, особливо якщо піднятися вище по її схилу, добре видний
Чатир-Даг, що розташований на заході. Наверх, на плато Південного Демерджі,
можна піднятися або по залісненій стежці, що йде по східній частині долини,
або піти правіше й, перетнувши густі хащі карагача (що не дуже зручно з
рюкзаком за плечима), опинитися на відкритому схилі. Тут декілька стежок
також ведуть нагору, обходячи праворуч круті гребені, що вінчають Південний
Демерджі. Цією стежкою виходиш до скелі, що називають скелею цариці Катерини.
Здалеку скеля дійсно нагадує гордий жіночий профіль. Поблизу ж подібність
губиться. Під скелею Катерини перед виходом на плато підйом на стежці не
такий вже крутий, але монотонно довгий і стомлюючий. Зі стежки добре видно
узбережжя, море, більш низькі гори біля моря. Плато Південного Демерджі
невелике. Вийшовши наверх на плато, знову опиняєшся над Долиною привидів.
Незабаром плато закінчується невеликою сідловиною, де перетинаються дві
дороги: із заходу по схилу Південного Демерджі піднімається стрімка стежка
й іде на схід, уздовж схилу Північного Демерджі, до водоспаду Джурла й далі
- до відомого водоспаду Джур-Джур. Друга дорога йде з півдня на північ,
відповідно - з Південного на Північний Демерджі. Тут на перехресті доріг
ми зустріли групу туристів верхи на конях. Інструктор групи, довідавшись,
що ми прямуємо на Північний Демерджі, запитав, чи є в нас запас води. Він
сказав, що якщо ми не знаємо, де розташовані джерела, то їх не знайти; порадив
запитати про це людей, що косять сіно на яйлі. Інструктор виявився
правим. Не тільки джерел, позначених на наших туристичних картах (Курлюк-Баш,
Хапхал), але й стежок до них не знайшли. Не було й людей на косовиці - уже
вечоріло. Тільки вила лежали в траві. Позначена на тій же карті пряменька
дорога через плато насправді була цілою мережею доріг різного напрямку.
І це саме дорогидороги, з торованими коліями, а зовсім не "стежки".
Ми дотримувалися самої роз'їждженої дороги, що йшла в потрібному напрямку,
і в цілому це було правильно. Крім відкритих просторів, на яйлі зустрічалися
ділянки з перелісками, а також пейзаж доповнювали сухі стовбури й корчі
сосни і ялівця. Ближче до ночі, уже на Тирке-яйлі, поставили намет на краю
соснового переліска. Зважаючи на велику кількість сухих трав, які подушками
вкривають яйлу, багаття тут краще розводити прямо на дорозі. Далі наш
шлях визначався, у першу чергу, пошуками джерела - цього разу Оленячого.
Спускаючись по західному схилі Тирке-яйли, перед початком великого лісового
масиву потрібно не пропустити стежку - цього разу саме добре втоптану в
траві стежинку. Вона йде вліво від дороги й веде до джерела. На узбіччі
дороги на початку стежки, позначаючи його, складена з каменів невелика піраміда.
Перетинаючи сухе русло струмка, стежка піднімається по протилежному схилу,
іде по краю лісу й нарешті звертає в прохолодний урочистий буковий ліс.
Відразу відчувається присутність джерела. За словами місцевого жителя, А.М.
із села Перевального, котрого ми зустріли біля джерела, ще на початку ХХ
століття тут стояла церква. Назва цього джерела - Чиста Серафіма, на честь
черниці Серафіми, а джерело Оленяче - нижче по струмку. Вода дуже чиста
й целедна, оскільки джерело витікає з гори, складеної кремнієвими породами.
І ще багато цікавого довідалися ми від цієї балакучої людини. Наприклад,
про цілющі властивості осіннього крокусу, про те, що до нашого намету може
прийти кабанчик - приручений (йому потрібно дати хліба) або олені, які будуть
кричати, повідомляючи про свій прихід (їм можна залишити овочі). Настала
рання густа темрява - о 8-й годині вечора у вересні в горах, та ще й в лісі
- уже ніч. Я із тривогою очікувала приходу "кабанчика", думаючи
про те, чи влаштують його сухарі, оскільки хліба в нас не було. І дуже не
хотілося йти від гарного яскравого багаття - сушників і хмизу отут предосить.
Ніхто до нас, щоправда, так і не прийшов - ні кабанчик, ні олені. Спускаючись
від джерела вниз уздовж струмка, можна потрапити на дорогу в Перевальне.
Стежка уздовж схилу річки Єгерлик-Су в сонячну погоду схожа на алею парку.
Прикмети для тих, хто захоче скористатися цими замітками для своєї подорожі.
На першому перехресті доріг обладнане місце для відпочинку (столик, лежить
велика колода); пройшовши далі по тій же дорозі, не звертаючи, приблизно
півкілометра, можна звернути лівооруч на дорогу, що поступово перетворюється
в пішохідну стежку і йде вздовж річки Курлюк-Баш до автотраси Сімферополь
- Алушта. Правда, часом шлях перепиняють упалі дерева, які лежать, очевидно,
уже не один рік. І ще кілька слів про осінні крокуси. Очевидно, через свою крихкість,
ці квіти не представляють інтересу для збору й продажу, як весняні
крокуси. Ці дивні яскраві квіти зустрічаються майже всюди - від темних
букових і грабових лісів до відкритих всім вітрам яйл. Їх можна побачити
й у затишних місцях, і на узбіччі дороги, де вони сяють бузковими
кольорами серед кропиви й іншої пришляхової трави. ***
Цей невеликий маршрут ми пройшли вдвох із чоловіком не поспішаючи,
зупиняючись у місцях, що сподобалися, за три з половиною дні. Жвавим
і заповзятим туристам його, звичайно, можна пройти й швидше. Головне
тільки не забувати дивитися по сторонах, щоб побачити чарівність навколишнього
світу. |
