| | | | | | | На
Ай-Петрі | | | | По
Боткінскій стежці | | | | Річка
Коккозка | | | | Коккозська
долина | | | | | | Весняні
квіти | Головні враження
від цього маршруту - різноманіття весняних квітів, яскрава зелень, прозорість
соснових лісів на схилах Головної Кримської гряди, палюче холодна вода гірських
рік.
Від Соколиного (з Бахчисарая сюди можна приїхати маршруткою)
починається пішохідна стежка у Великий Каньйон Криму.
Наш маршрут у районі Великого Каньйону обмежувався
ночівлею недалеко від початку стежки й невеликою частиною
шляху уздовж ріки Коккозка, в яку відкривається каньйон.
Тому про нього наведені тільки загальні відомості.
З 1974 року Великий Каньйон має статус державного
заказника, розташований на східному боці Коккозскої
долини. "Від входу в каньйон з боку Коккозской
долини відкривається велична панорама гігантської
тіснини. Праворуч і ліворуч на десятки й сотні метрів
круто здіймають вгору скелі, над головою нависають
грізні стрімчаки. В міру просування в глиб каньйону
схили гігантської ущелини робляться все вище й стрімкіше,
усе ближче підступають вони один до одного. У найвужчих
місцях ширина каньйону не перевищує 2-3 м, тут небезпечно
навіть голосно розмовляти - можливі каменепади. Глибина
ущелини сягає 250-320 м. По дну каньйону тече бурхлива
ріка Аузун-Узень. Використовуючи древній розлом, тріщинуватість
і закарстованість вапняків, вода за тисячоріччя пропиляла
кам'яну товщу й глибокою ущелиною відокремила від
північної окраїни Aй-Петринской яйли столоподібний
масив Бойку. Про грандіозну роботу ріки можна судити
з великої кількості порогів, що зустрічаються на дні
каньйону, водоспадів, скупчень брил і валунів мармуроподібного
вапняку. Століттями переміщувані водою, ці природні
ядра-жорна висвердлюють у ложі ущелини своєрідні казани
й ванни. Деякі з них сягають 5-6 м у поперечнику й
2-3 м глибини. У каньйоні налічується більше 150 подібних
утворень" Цю й іншу детальну інформацію про сам
каньйон - можна знайти на сайті http://crimaniak.ihome.ru/books/landshaft/1_3.htm Ще до початку крутих схилів каньйону мальовнича
стежка вела нас уздовж річки, місцями - по каменях,
що виступають з води. Купалися в холодній воді кам'яної
"ванни молодості", фотографувалися на
тлі невеликого пінистого водоспаду, що вирує серед
вкритих яскраво-зеленими мохами каменів. Підйом
на плато Ай-Петрі без стежки, просто по схилу каньйону
зайняв досить багато часу (кілька годин). Високі
тонкі граби з ніжно-зеленим листям, незважаючи на
гадану міцність, сильно розгойдувалися на вітрі.
Крізь торішні листи, що встеляють землю, пробивалися
весняні квіти - примула, ведмежа цибуля, медунка,
півонія, чина весняна. Вкриті мохами камені були
прикрашені ажурними білими суцвіттями ломикаменю.
Уже в темряві, під дощем, вийшли на плато й добралися
до гірничорятувальної станції, де знайшли затишок,
гостинність і навіть сауну. Ранком, після вчорашньої
грози, вид зверху на освітлену сонцем Ялту й далеке
тихе море був украй умиротвореним.
Наступна ділянка маршруту - по Боткінській стежці
до верхів'їв водоспаду Учан-Су. На стежці можна
опинитись, пройшовши від гірничорятувальної станції
в східному напрямку, проминувши декілька кафе, шашличних
і чайхану. Поруч із цими закладами, на відкритому
майданчику нудьгують чекаючи туристів гарна біла
верблюдиця і її хазяїн. Весело тільки маленькому
верблюденяті, що знаходить собі всілякі забави.
Старанно обходячи будинок лісника, направляємося
до початку стежки. Тут нас і очікують лісники -
прохід по стежці платний. Уздовж зверненого до моря
південного схилу Головної гряди йде туристична стежка,
що названа на честь російського лікаря-фізіолога
Боткіна. Ці місця добре відомі туристам. Маршрут
розмічений, і якщо дотримуватися покажчиків, можна
безпечно пройти по стежці. Дуже мальовничі й різноманітні
краєвиди, які можна побачити протягом декількох
годин прогулянки. Зверху, у крайовій частині Ай-Петрі,
низькорослі, скривлені від постійних сильних вітрів
дерева створюють казкову картину. Звідси відкривається
панорама кримського узбережжя. Спустившись на середину
схилу, опиняєшся серед прекрасних високих сосен.
Місцями картина доповнюється давно упалими, висохлими
стовбурами. Крізь прозорий весняний ліс далеко внизу
видніється море й Велика Ялта. Протягом усього часу
нашого шляху одна-єдина біла хмарина нерухомо висіла
над Ялтою. Місцями огляд загороджували вузькі посічені
водою й вітром скелясті стінки. У їхній тіні, у
балках, незважаючи на травневу спеку, біліли острівці
снігу.
У верхів'ях водоспаду Учан-Су по ущелині дув постійний
сильний вітер. Здавалося, він може не тільки згинати
великі дерева, але й зрушувати з місця камені. Тому
тривожно було розбивати табір під крутими кам'янистими
схилами. Серед ночі з іскор, що залишилися, знову
яскраво розгорілося наше багаття, відроджене поривами
вітру.
У Ялті було ненабагато тепліше, ніж у горах. Незважаючи
на яскраве сонце, море було палюче холодним. У цей
святковий день 9 травня відпочиваючі прогулювалися
по набережній у плащах і куртках. Вони з деяким
подивом поглядали на нас - самотніх купальників,
які не могли виїхати із Криму, не занурившись у
море. |