Карадаг: Щебетовка - Лисяча Бухта - Солнячна Долина; Коктебель - Тиха Бухта

Про знаменитий Карадагський заповідник інформації, мабуть, опубліковано предосить. Тому тут мова йтиме про прилягаючі до нього із заходу й сходу ділянки Кримського узбережжя - древньої Киммерії.

Щебетовка - Лисяча бухта - Сонячна Долина

Це частина нашого травневого маршруту 2006 року. Початок маршруту - сел. Щебетовка. "Смт. Щебетовка (бувш. Отузи) - центр великого виноградарського господарства, розташоване у гарній Отузській долині. Тут розташовавна центральна садиба знаменитого радгоспу-заводу "Коктебель", що випускає прекрасні вина й коньяки. На околицях селища - великі виноградники й фруктові сади. Цей район був заселений з найдавніших часів: відомі стоянки неоліту й бронзи (V - II тисячоріччя до н.е.), збереглися залишки середньовічної міцності, руїни церкви (VIII - Х ст.) грецького поселення, сліди перебування тут венеціанців і генуезців" (В. Г. Єна й ін., www.krimoved.crimea.ua )

Від Щебетовки шлях лежав униз, до знаменитої Лисячої бухти, що розташовані біля підніжжя Карадагу із заходу. Кажуть, що таку назву бухта отримала через те, що вже до середини літа схили оточуючих її гір вкриті рудою висохлою травою. У травні ж усе було соковито-зеленим.

Відома бухта й тим, що вона - щорічне пристановище різноманітних "неформалів" з різних країн СНД; вони проводять тут теплу пору року. Очевидці розповідають про дівчину, що жила в Лисячій бухті ціле літо, маючи у своєму багажі й гардеробі тільки ковдру. Холодним вітряним весняним днем на березі бухти людей була мало - лише одна родина з малими сопливими дітьми грілася біля багаття. Батько сімейства сказав, що нині погода вже нічого, а до цього був шторм в 7 балів, і що вони тут вже два тижні.

Нам же вітер здався все-таки сильним, і свій табір розбили подалі від моря, у затишку лощини. Пізніше до нас "на вогник" заходив молодий довговолосий хлопець, москвич, що представився як "традиційний буддист". Від чаю ніколи не відмовлявся, а їду приймав вибірково, оскільки "виходив" з голодування.

Вище по лощині ми виявили дивне ненаселене тепер житло - описати його важко - див. фото. Поруч із цією "хатиною" були розвішані старі лисячі шкіри. Напевно, на околицях бухти таки мешкають лиси. Унизу - квітучі дерева, пишна трава й безліч весняних квітів. Піднімаєшся наверх, на відкриті вітрам плоскогір'я, і опиняєшся в іншому світі - теж все цвіте, але рослини тиснуться до розтрісканої землі, ховаються від вітру, тріпотять на вітрі.

Далі наш шлях - уздовж моря, сірого й непривітного, у бік селища Сонячна Долина. Пройшовши повз містечко-макет, побудоване для кінозйомок, ми вийшли до невеликої акуратної бухточки. Правильна форма, чітко окреслені контури, яскраві фарби - зелені й коричневі - робили її схожою на картинку. "Картинку", щоправда, псували часті дощі з відповідними незручностями похідного життя.

На пагорбах над бухтою починалися виноградники - ретельно обрізані й доглянуті, що ще не прокинулися після холодної зими. Поруч із ними, у верхів'ях лощин - величезними купами звалена обрізана виноградна лоза, що трохи порушує своїм видом загальний життєрадісний пейзаж.

У знаменитої своїми винами Сонячній Долині впали в око повсюдна будівельна активність та безліч нових котеджів. Наші друзі, що бували тут раніше, кажуть, що ще два роки тому це було тихе й маленьке селище. Звідси наш шлях лежав до Меганому.

Коктебель - Тиха бухта - Орджонікідзе

(вересень 2006)


	Карадаг

	Без коментарів

	Карадагська бухта на малюнку М.Волошина

	Карадагська бухта сьогодні

	На гребені миса Хамелеон

Моє чисто літературне подання про Коктебель було пов'язане, насамперед, з поетом і художником Максиміліаном Волошиним. Це подання про тихе південне містечко, у якому були створені знамениті пейзажі південно-східного Криму, Карадагу. Природно, тепер Коктебель зовсім інший. Як і всі курорти Криму, він оснащений сучасною набережною з різноманітним нав'язливим сервісом, з юрбами відпочиваючих. Правда, дім-музей Волошина, як частка старого Коктебеля, дивиться на набережну, на синє море. Він як і раніше притягує туристів. Це єдиний старий будинок, що зберігся на набережній.

Курортна індустрія продовжує розвиватися, захоплюючи все нові ділянки Коктебельської бухти. Ми нарахували приблизно 3-4 таких "смуги захоплення" різного часу - від старих презентабельних санаторіїв радянського зразка в центральній частині набережної до сучасних, ще споруджуваних туристичних комплексів з басейнами, соляріями, барами на самому краї бухти. Знайшлося місце й для наметових містечок зі своїм різноманіттям і зонуванням. Тут і автотуристи з гарненькими наметами, і "полубомжівські" халупи; і родини з дітьми, і молодіжні компанії - і все це, в основному нудисти.

Чим далі від Коктебеля, тим менше наметів. Бухта закінчується невеликим мисом, стежка піднімається по його схилах і веде нас подалі від цього "свята життя". Берег стрімчастий, часті зсуви утворюють під ним мілководдя, на яких збирається безліч бурих водоростей. Місцями навіть встановлені щити з попередженнями про небезпеку зсувів. Тому узбережжя непридатне для відпочинку.

За мисом Лагєрним, що приблизно посередині між Коктебелем і Орджонікідзе, розташована Тиха бухта. Ці місця вже більше схожі на волошинські пейзажі. М'які форми невисоких гір, домінують палево-жовті, сіро-блакитні і ясно-коричневі тони. Гарний пляж, спокійне море.

Намагалися в Тихій бухті будуватися (самозахопленням, як і в багатьох районах Криму) татари. Але зараз стоїть лише кілька сумних недобудованих і вже старих будиночків.

Уздовж берега - кілька обладнаних туристами місць для стоянок, приходять сюди на пляж також відпочиваючі з Коктебеля (приблизно година ходьби по стежці, що йде над морем). Також (на наш жаль) у бухту можна приїхати й на машині. Тому навіть наприкінці вересня на пляжі буває багатолюдно, особливо у вихідні дні. Але в будень у цю пору року - цілком тиха бухта. Про те, скільки тут відпочиваючих улітку, можна судити тільки по деяких непрямих ознаках...

Що примітно, у Тихій бухті організований щоденний вивіз сміття, і не тільки з місць позначених для його складування, але й по всьому березі. Ми звернули увагу, як делікатно, не заважаючи відпочиваючим, робітники прибирають ті ділянки пляжу, де зараз нікого немає. (Фото: необхідний мінімальний сервіс для відпочиваючих у Тихій бухті).

Мис Лагєрний (інша його назва - мис Хамелеон) - це дуже вузька й висока невелика смуга суходолу. Мис постійно руйнується морськими хвилями, осипами й дощовими потоками. По його вершині проходить вузька стежка, від якої в обидва боки - круті обриви.

У бік селища Орджонікідзе, що розташоване на сильно виступаючому в море мисі Кіік-Атлама, веде стежка. Вона спочатку огинає по лощині досить високу (для цієї частини Криму) гору, а потім з іншої сторони піднімається на гору.

Йдучи цією стежкою, можна зануритися в світ, наповнений фарбами, звуками й пахощами степового Криму. Тут не чутний шум моря, повітря прогріте сонцем. На стежці гріються ящірки, безліч великих коників перелітають із місця на місце. Іноді з далеких пагорбів чутно постріли мисливців. Очевидно, тут є й велика дичина. Трави, що покривають пагорби, уже висохли й пожовкли, лише пишні суцвіття кермека повітряними бузковими хмаринами різноманітять палево-жовте тло. Зеленою стрічкою соковитих трав (очерету) виділяються днища лощин.

З вершини гори добре видний Карадаг, море. В іншу сторону - біліють будинки Орджонікідзе й за ним видно наступну бухту. На обрії видніється мис Іллі, яким закінчується Головна гряда Кримських гір. З Орджонікідзе в Тиху бухту можна пройти не тільки через гору, але й уздовж берега. Правда, в одному місці метрів 50-100 доведеться йти по воді. Берег тут порізаний невеликими бухточками, також зручними для відпочинку. Але отут немає не тільки прісної води, але й дров.

У вересні погода в Тихій бухті була дуже мінливою. Крім бризу, що змінює напрямок протягом доби, часто змінювалась і хмарність. Уночі можуть світити яскраві зірки, зранку пройде дощик, удень знову розпогодиться й засвітить сонце. При цьому увесь час тепло, і всі купаються. В останні дні вересня на морі піднялися хвилі. Уночі можна було побачити, як світиться, фосфорицирує море. Розбиваючись на мілководді, гребінь хвилі як би зсередини загорявся дивним зеленувато-білим світлом. Це заворожливе сяйво котилося раз за разом, з кожною хвилею, уздовж берега.