| | | | Струмок
в ущелині | | | | | | | Арпатська
долина |
"Відвідайте урочище Панагія. Гірське озеро" - говорить рекламний
щит біля повороту на Зеленогір'я, невелике гірське селище в 7 км від
основної автотраси Алушта - Судак. Тут, на узбережжі (це неподалік від
Чобан-Кале й селища Морське), сонячно, лише зрідка набігає "сліпий"
дощик. А гори, що видніються над Зеленогір'ям, затягнуті сірими хмарами,
і тільки найвища з них сяє сліпучим сонячним світлом.
Приїхавши в Зеленогір'я (після ночівлі біля водоспаду Джур-Джур) у середині
дня, ми затрималися в селищі, закуповуючи продукти. Вирішили також пообідати
"як люди" у тутешній чайхані (щоб увечері не витрачати час
на готування вечері на багатті). Поруч дійсно розташоване чудове гірське
озеро. Правда, у цей сухий сезон його кам'яна чаша заповнена водою менше,
ніж на половину.
Кілька екскурсійних груп спустилися від водоспаду й виїхали на автобусах
у свої санаторії. Стемніло. Включивши ліхтарики, вийшли на стежку, що
веде до гірського урочища Панагія. Раз вже звичайні відпочиваючі ходять
цим маршрутом, то ми, цілком треновані мандрівники, зможемо піднятися
туди й у темряві - вирішили ми. Початок стежки трохи спантеличив вмонтованими
в схил майже вертикальними металевими східцями, містками, водою що шумить
десь унизу. "Все правильно, ми увесь час ішли вздовж струмка",
- сказали наші друзі, які були отут колись на екскурсії.
У вузькій ущелині було зовсім темно, оскільки місяць ще не піднявся
досить високо, щоб з'явитись над її схилами. Висвітлюючи ліхтариками
камені вздовж стежки, ми намагалися виявити розмітку туристичного маршруту.
Однак біліли лише плями лишайника або ж просто світлі камені. Часом
хотілося зупинитися й чекати ранку прямо на стежці (а вірніше - у майже
пересохлому руслі гірського струмка). Однак була почата розвідка, вона
виявилася успішною. Перебравшись через навали каміння, ми опинились
на ходженій стежці, що піднімалася нагору по трав'янистому схилі. Був
також виявлений покажчик, який свідчив, що недалеко розташований Арпатський
водоспад - головна пам'ятка урочища Панагія.
Розбивши табір осторонь від стежки до водоспаду, на протилежному схилі
гребеня, ми провели кілька днів в ізоляції від зовнішнього світу. З
усіх боків урочище оточене гірськими хребтами, лише убік Зеленогорья
веде ущелину. Неподалік - Арпатський водоспад і вируючий струмок, у
який перетворюється вода, падаючи з висоти близько 10 метрів. В урочищі
багато глоду й шипшини, і той і інша - декількох сортів. Їхньі ягоди
вже червоні й стиглі. Можна собі уявити, як тут здорово в травні-червні,
коли глодово-шипшинові зарості вкриті білими й рожевими квітами! А у
вересні на вершини околишніх гір щовечора наповзали хмари, і починався
дощ.
Найдивовижнішою в цій частині нашого маршруту була зворотна дорога до
Зеленогір'я. Спускаючись по ущелині, ми розглядали те, що не змогли
побачити в темряві. І як ми отут пройшли? І як ми цього не бачили? І
як ми сюди не впали!? Отут були більші кам'яні "ванни" - природні,
вибиті водним потоком, і штучно загачені. І тепер ми із задоволенням
викупалися в кожній з них. Деякі круті ділянки стежки ми, мабуть, у
темряві обминули вище по схилу (поповзом).
Гори цього разу були до нас прихильні. Але, мабуть, іншим разом зловживати
їхньою поблажливістю не варто. |
